Вада — не порок

      Молоді батьки з села Залісся Броварського району, що на Київщині, з'ясовують у кабінеті професора Михайла Зіньковського, завідуючого відділенням вроджених вад серця Інституту серцево-судинної хірургії імені Миколи Амосова, коли їм краще привозити доньку. «Нам чотири з половиною місяці, а домовлялись ми лягти на операцію в п’ять», — стурбовано говорить мама. Михайло Францевич думає недовго: «Приносьте так скоро, як зможете». «Ви оперуватимете немовля?» — здивовано поцікавилася я в кардіохірурга, тільки-но батьки пішли. «Іноді доводиться мати справу і з десятиденним малюком», — лікар знає, що ця вроджена хвороба буде прогресувати і може стати невиліковною.

На операційний стіл потрапляють навіть немовлята

            Раніше дітям віком до одного року операції на серці не робили. Просто в Радянському Союзі не було необхідної апаратури, зокрема пристосованого під малюка апарату штучного кровообігу, який на деякий час бере на себе роботу людського «мотора». Для того, щоб уможливити хірургічне втручання, дитині треба було набрати певну вагу — мінімум 16-18 кілограмів. Але не всі малюки доживали до такого віку. Михайло Францевич почав оперувати немовлят 10 років тому. Раніше це коштувало дуже дорого. Сьогодні, каже хірург, операції безплатні.

Донеччанину Андрійкові Нікітенку з міста Докучаєва страшний діагноз лікарі поставили  одразу після народження, ще у пологовому будинку. Мама Олена і зараз плаче, згадуючи ту мить. Неонатологи побачили, що вада серця дуже складна, операція буде потрібна не одна, тому порадили наготувати зо дві тисячі доларів тільки на першу. І чомусь довго не направляли в Київ. «Ми стояли на обліку в області, і нас «тягнули», я не знаю, через що. Аж коли Андрієві виповнилося два роки, я побачила по телевізору, що таких дітей оперують у Києві», — розказує молода мама. Приїхавши на консультацію, від Михайла Зіньковського почула: «Перший етап операції ми мали б зробити вам у півроку! А в такому стані боїмося вас і додому відпускати».

            За першу операцію Олена Нікітенко заплатила близько півтори тисячі гривень, не рахуючи коштів за донорську кров. Нещодавно Андрія прооперували втретє, і тепер шестирічний хлопчик буде цілком здоровим. Друга і третя операції виявилися безкоштовними — мамі тільки довелося шукати п’ятьох донорів, які давали кров.

            «Ми ж домовилися з тобою, що ти приїдеш наступного разу з дружиною, так, Андрійку?» — каже майбутньому школярику кардіолог відділення Ірина Куриліна. А той мовчить, замучений довгим спілкуванням із лікарями.

            Іншу кімнату у відділенні вроджених вад називають «палатою тат». У ній лежать малюки з батьками, бо мами пішли з життя. Дворічна Ліза Євтухова з Первомайська, якій три дні тому хірурги зашили міжпередсердний отвір, не злазить з рук свого тата Романа. Шуми в серці дівчинки лікарі почули в чотири місяці. «Тоді казали, що операція коштуватиме 2620 гривень», — невесело каже молодий батько. Але загинула мама, вони потрапили у відділення набагато пізніше, і тих тисяч платити вже не довелося.

            Поруч лежить Станіслав Мельник, якому рік і вісім місяців (лікарі жартома йому сватають малу Лізу), він із татом Сергієм тільки очікує на операцію.

Головне — «підправити» природу вчасно

      Лікарі розрізняють близько 150 видів вад серця. Але в межах кожної з них може бути безліч варіацій. Дві ангіографічні установки, за допомогою яких проводять точну діагностику, — гордість iнституту. Кожний апарат коштує кілька мільйонів доларів. «Навіть з однаковим діагнозом немає двох однакових хворих. При підготовці до оперативного втручання враховується багато показників, які може дати тільки внутрішньо-серцеве обстеження. І таке обстеження на всій Україні робимо тільки ми в нашому інституті», — розповідає провідний науковий співробітник інституту, фахівець з агресивної кардіології Олександр Перепека. Відповідно, і оперують малюків тільки тут, у Києві.

            У одного з пацієнтів, дворічного Вадима, знайшли подвійне відходження магістральних судин від одного шлуночка, ускладнене невеличким дефектом і звуженням легеневої артерії. «У здорової людини аорта відходить від лівого шлуночка, легенева артерія — від правого. А тут обидві відходять від правого», — розповідає історію хвороби Михайло Зіньковський. У хлопчика не було шансів на нормальне життя, поки він не потрапив на хірургічний стіл. Навіть лікарі сумнівалися в успіху. Проте все обійшлося, зараз малюк бігає, і з ним все гаразд.

            Щоправда, доля дітей дуже часто залежить від особливостей вади. Вадима лікували у дворічному віці і врятували його. Водночас Михайло Францевич пам’ятає хлопчика з Дніпропетровська, якого до лікарні привезли півторамісячним, але лікарі визнали  немовля неоперабельним.

            За світовою статистикою, восьмеро з тисячі дітей народжуються із вродженими вадами серця. Сорок відсотків з них не доживають і до року. А 50—60 відсотків можна зробити майже або абсолютно здоровими, якщо хірурги вчасно «підправлять» природу. Незалежно від рівня соціально-економічного розвитку країни, таких дітей завжди однакова частка — близько 0,8-1,2 відсотка. Правда, вважається, що від куріння,алкоголізму, наркотиків, поганої спадковості, вірусних інфекцій, шкідливих умов роботи, коли мати, носячи плід, контактує з отрутою, в перші 8—12 тижнів в організмі майбутньої людини можуть закладатися серцеві патології. Але чомусь і в злиденній Африці, і у відносно благополучній Японії кількість хворих новонароджених приблизно однакова. Михайло Зіньковський, через руки якого пройшли тисячі хворих, пояснює цей феномен просто — коли створюється складний об’єкт, у даному випадку, коли природа будує новий організм, завжди трапляються прорахунки. Зараз хірурги навчились їх виправляти.

Про людські очікування та лікарські можливості

      Відділення вроджених вад в інституті Амосова не єдине, де оперують дітей. Зате найстаріше. У 1960-х роках кардіохірургія серця в Україні починалася саме з нього. Тоді, за попередніми підрахунками, в Україні налічувалось близько 40 тисяч людей, які потребували специфічного втручання. Це була довга черга страждальців, які роками чекали на операцію, розказує Михайло Зіньковський. Не було кадрів, не було потрібного обладнання. Тепер все є, тому хірурги рятують навіть новонароджених.

            Хоча, маючи за спиною 40-річну практику і понад 6 тисяч операцій, член-кореспондент АМНУ Зіньковський далеко не впевнений у всемогутності медицини. «Історично лікар завжди неправий перед пацієнтом, тому що очікування хворого завжди не відповідають можливостям медицини, — по-філософськи розмірковує Михайло Францевич. — Люди хочуть жити безкінечно довго і бути безкінечно здоровими. А це неможливо. Не передбачено природою». І все-таки галузь кардіохірургії він вважає найбільш відповідною таким очікуванням. Тому що майже всім своїм пацієнтам хірург може допомогти стати абсолютно здоровими.

            На столі перед Михайлом Зіньковським завжди лежить непоказний та заяложений блокнот, розграфлений рівно, щоб вмістилося два рядки, густо списаний чорнилом. Це не перелік справ і зустрічей. Це список хворих, яких треба готувати до операції, — імена і короткий діагноз. Прооперовані й повернені до нормального життя — енергійно викреслюються. Серед записів сиротіє один невикреслений. Це — особливо складний випадок. Поки що лікар не може визначитись, як оперувати і що робити.

            При ваді серця найважливіше одразу поставити точний діагноз. «Ми воліємо оперувати якнайраніше, поки невідворотних змін не сталося. Але якщо вада дозволяє, краще почекати, поки дитина підросте», — каже Михайло Францевич. Через патології молоде серце несе підвищене навантаження, гіпертрофуються, товщають шлуночки, відбуваються невідворотні склеротичні зміни у самих судинах. Страждає не тільки головний життєво необхідний орган, а й весь організм, якщо кисень не надходить туди, куди треба.

            Хірурги кажуть, малюкам із важкими випадками, як правило, діагноз ставлять уже при народженні. Вони не можуть нормально дихати, шкіра синіє, бо венозна кров змішується з артеріальною, чого за нормальної роботи серця бути не повинно, а губи стають кольору «мокрого асфальту» – майже чорні.

            Як не дивно, найважче вилікувати тих, які мають «легші» вади. Симптоми патологій різноманітні — шуми в серці, головний та серцевий болі, спітніння після невеликого фізичного навантаження, тиск, не відповідний до віку. Але проблема в тому, що часто дитина не може сказати, що саме в неї болить, а батьки не звертають увагу на постійний плач і відставання у фізичному розвитку. Якщо син після бігу надто пітніє, відчуває  втому, має задишку і відразу хоче лягти, якщо він не може ходити — тоді мама повинна раніше за лікарів помiтити, що щось негаразд.

            Проте батьків, діти яких почуваються наче добре, але носять у серці «міну уповільненої дії», лікарям іноді доводиться довго переконувати у необхідності операції. Кардіохірургам кажуть і такі слова: «Навіщо оперувати? Він же бігає, все нормально». «Вони-то бігають, але у них немає надії. Можуть дожити до п’ятнадцяти років,  а потім — життя без майбутнього, бо оперувати їх буде вже пізно», — каже Михайло Зіньковський.

* * *

            ...У відділенні прооперовані малюки радісно бігають навколо мам, збиваючи з ніг лікарів і медсестричок. Бачачи їхні веселі обличчя і жваві підстрибування, не віриться, що кілька днів тому життя цих дитинчат  було під серйозною загрозою. «До побачення!» – гукають весело Ірині Іванівні хлопці. «Будьте здорові», — у кардіохірургії прощаються тільки так.