Ідентифікаційний пат

      Відмова громадян від індивідуальних ідентифікаційних номерів у Вінниці поступово набирає лавиноподібного характеру. Якщо в 2000 році від отримання їх відмовилось усього 55 осіб, то в 2003 році — 756. Така ж тенденція зберігалась і на початку 2004 року: протягом січня з відповідними заявами до Державної податкової інспекції у Вінниці звернулося 32 громадян, а протягом перших двох тижнів лютого — 86. Вінниччина не є винятком з-поміж решти регіонів України, подібні процеси розгортаються і в інших областях. Практично всі «відмовники» мотивують свої дії релігійними переконаннями і вимагають поставити в паспортах відповідну відмітку, а також вилучити їхні номери з Державного реєстру фізичних осіб.

      Ось тут і виникають колізії, які сьогодні інакше, ніж патовими, не назвати. З одного боку, Закон України «Про державний реєстр фізичних осіб, платників податків та інших обов'язкових платежів» зі змінами, внесеними 1999 року, надає громадянам таку можливість на підставі «релігійних та інших переконань». Водночас, за словами начальника управління інформатизації та обліку ДПІ у Вінниці Володимира Грушка, хоч минуло майже п'ять років, досі немає підзаконного акта, який би визначав порядок внесення відповідного запису і вилучення ідентифікаційних номерів з єдиної бази даних. Усім заявникам відмовляють у проханні з однаковим суто бюрократичним формулюванням: «не розроблено порядок внесення такого запису».

      Отож люди намагаються зобов'язати податкову службу виконати закон в інший спосіб. До судових органів надійшло 190 позовних заяв до ДПІ у Вінниці. І небезуспішно, тому що 133 заяви розглянуто і прийнято рішення на користь заявників. І тоді — вже на виконання рішення суду — податківці у паспортах «відмовників» пишуть: «має право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера».

      А от щодо другої частини судових рішень, згідно з якою ДПІ зобов'язані вилучити з бази даних індивідуальні ідентифікаційні номери позивачів, то вона їх виконати неспроможна з тієї простої причини, що номери присвоюються в Києві, в ДПА України, куди надсилається інформація з регіонів. Тільки вона уповноважена вирішити: присвоїти чи зняти номер. «У даному питанні ми не є належним відповідачем, — стверджує Володимир Грушко. — Громадянам слід керуватися статтею 125 Цивільно-процесуального кодексу, згідно з якою позови до державних установ подають за місцезнаходженням їхнього органу управління. Оскільки нашим органом управління є ДПА України, то тільки вона є належним відповідачем. Тому позовні заяви належить подавати за її місцезнаходженням — до Шевченківського районного суду Києва».

      Важко уявити, яка кількість заяв могла б надійти до Шевченківського районного суду, якби до нього скопом рушили всі, хто хоче відмовитися від ідентифікаційного номера!..

      Проблема потребує законодавчого врегулювання. За словами пана Грушка, у Верховній Раді вже давно лежить відповідний законопроект, який підводить під розв'язання проблеми правову базу. Коли його розглянуть — неясно, тоді як «ідентифікаційний вузол» затягується все тугіше. А проте проблема може стати вельми відчутною і фінансово, якщо позивачі, до всього, ще й вимагатимуть від податкової служби матеріальної компенсації за завдану їм моральну шкоду через невиконання закону.