«Із кафе виходить дівчина. Перед нею стоїть літній чоловік, який одним порухом руки відриває собі вухо. Це потім ми розуміємо, що той чоловік — інвалід, якому приліпили муляж. За яких обставин він втратив вухо, глядача не цікавить. Головне, яке сильне враження справляє з екрана ця нетипова ситуація. Таке кіно в Україні не вчать знімати. Про нього не говорять в університетах екранного мистецтва. Його знімає геніальний бразильський режисер Алєхандро Ходорковський. У нього взагалі зустрічаються неймовірні кадри. Наведу ще один приклад. Йде по вулиці високий чоловік без рук, а на його плечах сидить карлик без ніг. Або про війну. На полі битви через вибух бомби головному герою відриває обидві ноги. Він, скривлений, повзе по полю. Моторошно, правда? А режисер досяг такого ефекту банальним трюком — запросив на роль звичайного інваліда без ніг... Ми цього не помічаємо. Ситуація з протезами обігрується заради правдивого кадру про криваву війну. Таке кіно треба вчити знімати, але цього нереально навчити в існуючих університетах», — каже режисер–документаліст, професор, заслужений діяч мистецтв Юрій Терещенко.

Траса, що веде з Києва до Батурина і далі, після реконструкції просто чудова, і машина мчить легко та рівно, долаючи кілометр за кілометром (ДАІшники раз по раз владно зупиняють транспорт і «остуджують» гарячі голови водіїв, показуючи їм магічний «швидкостемір», що зафіксував далеко не дозволені 80). Мета нашої поїздки — відвідати в Батурині Покровську церкву, яка готується до освячення — через два тижні, і заразом глянути, що робиться у цитаделі.