Петраускас — реліквія Черкас

Черкаською філармонією литовець Антанас Петраускас керує більше чверті століття. Заслужений працівник культури України, нагороджений орденом «За заслуги», він давно вивчив і добре говорить українською. Любить і вміє співати українських пісень. Коли перед концертом у філармонії Антанас Аугустинович заходить до зали, завжди кланяється глядачам — його знає майже все місто, половина Черкащини і частина України. Як каже нардеп Михайло Сирота: «Петраускас — це реліквія Черкас. Завдяки таким людям, як він, українська культура вижила і під час комуністичного правління, і під час теперішнього безгрошів’я». Особлива заслуга черкаського литовця Петраускаса ще й у тому, що філармонія Шевченкового краю, альма–матер Черкаського академічного заслуженого українського народного хору, ансамблю «Росава», тріо «Вербена», камерного оркестру, — нині одна з кращих у державі, а українська пісня та українська мова тут у великій шані.

Квартира для завклуба

У Черкасах Антанас Аугустинович мешкає з 1960 року. Сюди його, старшого сина багатодітної родини Петраускасів із маленької Литви, призвали служити в танковий полк. З майбутньою дружиною Валентиною, котра навчалася тут на медика, вони зустрілися на танцях у Першотравневому парку. І згодом зіграли весілля. Без пригод знову не обійшлося: на власне весілля Антанас трохи не запізнився. Правда, не зі своєї вини. «За кілька днів до мого одруження розгорілася Карибська криза. Тому наш полк підняли по тривозі і вивели в ліс неподалік села Дубівка Черкаського району. Танки навіть бойовими завантажили. Ми не знали, скільки в тому лісі стоятимемо. Я переживав, чи відпустять на весілля, адже його вже призначили, гостей покликали. Мене таки відпустили. І до міста повертався на танку», — сміється Антанас Аугустинович.

Після армійської служби він залишився жити в Черкасах. Пішов працювати в гараж Черкаського м’ясокомбінату. Згодом директор запропонував Петраускасу стати завклубом. «У мене баритон хороший був: на заводських вечорах співав. У нас в Литві вся родина співуча, мої сестри консерваторію закінчили. Я сам змалку «наярював» на гармошці — будь здоров! Мене ще в дитинстві запрошували навчатися в школі для обдарованих дітей у Вільнюсі. Та відмовився, бо найстаршим був, матері допомагав», — розповідає Антанас Аугустинович.

Так його життя повернуло в Черкасах на культурну стежку. Петраускас зізнається, що по своїй натурі — справжній «технар», в армії був майстром водіння танків і ніколи не думав працювати в культурі. Але коли став завклубом, спеціально вивчив українську та російську мови, а потім успішно закінчив Ленінградський інститут культури.

Під клуб на м’ясокомбінаті виділили цілий цех. Його ремонтом новий завклуб і зайнявся. А за кілька наступних років Антанас Аугустинович зумів організувати його роботу так, що в Черкасах заводський клуб стали використовувати і як методичний центр. Петраускас організував там сильну художню самодіяльність. Вона їздила з концертами по області і її ставили в приклад іншим. Там працювало 14 гуртків, у тому числі — драматичний, танцювальний, був свій хор. У клубі тоді створили першу в місті заводську бібліотеку. Книжки по людях ходив і збирав сам Петраускас. За всі ці заслуги від підприємства завклубу виділили трикімнатну квартиру.

«Мою українську душу сформувала робота в районі»

У 1972 році йому запропонували очолити в Черкасах міський Будинок культури. Ще через три роки Антанас Аугустинович став керувати культурою всього Черкаського району. «В місті не мав такої бази, як у районі. Там був простір — клуби. Скільки всього вдалося зробити — впорядкували обеліски, обладнали весільні зали в селах, сільська самодіяльність перші місця займала, а на нашій базі було проведено п’ять всесоюзних нарад, навіть міністри приїжджали. На ту пору це було подією. Робота в районі сформувала мою українську душу», — каже Антанас Петраускас. А головне, наголошує він, багато працівників культури району змогли одержати освіту. Коли він прийшов працювати в Черкаський район, то тільки 40 відсотків із них мали освіту, а як залишав свою посаду, то дипломи одержали майже 90.

Директором Черкаської обласної філармонії Антанас Аугустинович став у 1982 році. Цей заклад культури був тоді далеко не в найкращому стані. «Не хочу кидати ні на кого тінь, але філармонію занедбали повністю. Її довели до ручки. Пам’ятаю, ткнув пальцем у водопровід, а з труби подзюркотіла вода. Тоді мій день розпочинався і закінчувався з походів по кабінетах. Треба було все ремонтувати», — каже тепер Антанас Аугустинович.

Він багато чого тут зробив. Ціною своїх нервів і здоров’я. Інший на його місці давно б махнув рукою, а Петраускас наполегливо оббивав пороги влади. І щоразу доводив, що обласну філармонію треба не просто ремонтувати, а капітально перебудовувати. Перебудова затяглася більш ніж на десятиліття. Влада мінялася, постійно не вистачало коштів, колектив філармонії не мав свого залу і проводив репетиції та виступи по приймах. Та директор не здавався. Своїм упертим характером Петраускас не давав спуску нікому. І таки добився свого. Тепер Черкаська обласна філармонія має сучасний фасад і євроремонт приміщення. А матеріальна база тут — одна з кращих в Україні. У філармонії — сучасні гримувальні та кімнати для артистів, хор–клас, балетний клас, буфет–ресторан, пандуси для інвалідів.

Особлива каста

Петраускас із гордістю говорить, що з колективу Черкаської філармонії вийшли у світ Раїса Кириченко, Ольга Павловська, Анатолій Пашкевич, Євген Кухарець та інші. За ці роки звання народних та заслужених артистів тут присвоєно вже 35 працівникам. При ньому у філармонії створили популярні тепер ансамбль «Росава» та тріо «Вербена». А про три квартири в одному будинку для артисток «Вербени» також подбав Петраускас. Йому нерідко закидали: навіщо тобі така турбота потрібна. Мовляв, не буде цих артистів — прийдуть інші. Та він твердо переконаний, що артисти — це особлива каста, і в роботі з ними обов’язково потрібні серце та душа.

«Бути директором філармонії — складна й копітка робота. Треба так свою директорську скрипку грати, щоб ти колектив із півслова розумів, і люди тебе так само розуміли. Я життя присвятив філармонії і мені не соромно за зроблене», — зазначає черкаський литовець Антанас Аугустинович. Він каже, що Україна за минулі десятиліття стала для нього другою Вітчизною, а Черкаси — малою батьківщиною.

Тут він щасливий: разом із дружиною Валентиною вони виростили доньок Регіну та Вікторію, мають чотирьох онуків. Антанас Аугустинович не втрачає зв’язку зі своєю рідною Литвою. Там про велику співочу родину Петраускасів навіть створили документальний фільм. А журналісти Вільнюської телестудії приїжджали в Україну і зняли фільм про директора Черкаської філармонії та його життя в Україні.