«Та ні, що ви!.. Це ж було не тоді!..». Уточнення на кшталт наведеного вище вельми часто можна почути з вуст Софії Русанової, мешканки села Нововасилівка, що простягнулося неподалік околиць курортного Бердянська. Жінка дійсно має унікальну, якщо зважити на її вік, пам'ять. «Бабця Софа? Так це ж наша жива історія, — жартують сусіди. — Ходяча енциклопедія!». Жінка справді була свідком низки епохальних подій, народившись у 1904-му; багато з пережитого вкарбувалося у її пам'яті. Найтрагічнішим епізодом особистого життя жінки, котра народила вісьмох дітей, була смерть чоловіка. Скромно відзначили родиною срібне весілля — і невдовзі годувальник сім'ї відійшов у світ інший... Так і залишилася вона вдовою, попри те, що женихалося півсела. «Ніколи було з тими залицяльниками «переговори» вести, — відмахується пані Софія. — Дітей тре було годувати, у люди виводити».
Вивела, не гребуючи ніякою «чорновою» роботою у колгоспі. Сини і доньки подарували їй чотирнадцять онуків, а ті — двадцять двох правнуків. На генеалогічному дереві Софії Олександрівни вже квітне і сім праправнуків. Запитайте їхні імена — прапрабабця знає всіх.
У день 100-річчя пані Софії оселя Русанових була зігріта не тільки незвичним для лютого сонячним теплом; представницька делегація від Бердянської мерії, родичі, десятки сільчан на чолі з настоятелем місцевої церкви засвідчили свою повагу до ювілярки. «Дякую, що не забули стару бабу», — розчулилася жінка. З-поміж багатьох подарунків особливо пораділа іконі.
Прикметно, що з кількох десятків старожилів області четверо сторічних мешкають у Нововасилівці. «Не дивуйтеся, — пояснює цей феномен Софія Олександрівна. — Люди в нашому селі набожні, і Бог нам покровительствує...».