Якщо тривалий час живеш у свинарнику, невдовзі перестаєш звертати увагу на його запах і вміст. Якщо живеш в Україні, то поведінці Леоніда Кучми (який любить згадувати свинарники в постановочних інтерв'ю як приклад поворотів інформаційної політики) дивуєшся дедалі менше. Якщо працюєш на провладному телеканалі, ставишся до диктату президентської канцелярії як до вибриків канцелярії небесної, і твоя совість з кожним днем все менше опирається слову «темник». Людина — істота універсальна, вважали мислителі епохи Відродження, і в деякій мірі мали рацію. Але пристосуватися до затхлих запахів зовсім не означає їх побороти: у свинарнику треба прибирати. І якщо тележурналісти припинили галасувати про «темники», як робили це восени позаминулого року, а глядачі звиклися з існуючим ф(о)рматом телевізійних новин, це зовсім не свідчить про те, що «темники» на адресу телеканалів не надходять. І аж ніяк не означає, що з цим явищем треба мовчки миритися.
«Темники» все ще надсилаються, — розповіла в коментарі «УМ» Наталія Лігачова, редактор інтернет-видання «Телекритика», яке спеціалізується на висвітленні проблем українського медіа-простору. — По-перше, я постійно контактую з журналістами, і вони часто дають мені копії роздруківок «темників». А по-друге, це видно по єдності позиції, яку проявляють центральні телеканали при висвітленні політичних подій».
Судячи з усього, «темник» як явище впродовж останніх двох років зазнав певної видозміни. У другій половині 2002-го, приміром, тези «аналітичних записок» зазвичай закінчувалися фразами «прохання ігнорувати», «прохання висвітлити у повному обсязі» чи «бажано показати...» Тепер формулювання «темникових» тез дещо пом'якшилось. Як розповіла Наталія Лігачова, зараз у моді вказівки на кшталт «тема важлива і актуальна» або «аналітики вважають...». Тобто не йдеться про «силовий» тиск на журналістів — просто прийшла записочка з авторитетних джерел, без ультиматумів, але з коментарем анонімного аналітика. Це для того, аби некомпетентні журналісти, бува, не помилилися при пошуках істини. І авторитет цього «аналітика» настільки високий, що до його інтелектуальної всепроникливості складно не прислухатись. Особливо коли він — з вулиці Банкової або гігант думки з цього кола.
Сенс «темників» від такого «благородного» і «м'якого» жесту новітніх цензорів залишається попереднім і не менш обурливим. Патроновані Медведчуком та Пінчуком телеканали надалі утримуються від того, щоб спрямувати об'єктиви своїх телекамер на обличчя та аргументацію опозиції. Тільки тепер це зветься «списком осіб і політичних угруповань, які не завжди продуманими заявами намагаються підвищити власний рейтинг». «У нього (список. — Авт.), крім опозиції, потрапляють і представники більшості, і навіть лідер парламентської фракції СДПУ(о) Леонід Кравчук», — пише в одному з останніх номерів «Дзеркала тижня» колишній журналіст «Інтеру» Володимир Ар'єв (його звільнили саме перед весіллям Медведчука з Оксаною Марченко за плюралістичні публікації у «ДТ» та незгоду з політикою каналу після відходу звідти віце-спікера ВР Олександра Зінченка). Тому зовсім не дивно, що сам Кравчук колись скаржився журналістам, ніби нечасто фігурує в ефірі проесдеківського «Інтеру». Хоча варто було бачити репортажі про його ювілей, відзначення цього не менш як загальнонаціонального свята та пов'язані з оною подією реляції на всіх (знов-таки) центральних каналах...
Ні, опозиція, звичайно, іноді потрапляє на екрани провладного ТБ. Останні два місяці чи не найпопулярнішим речником «репортерських», «віконних» чи «теесенівських» коментарів став «суперопозиціонер» Петро Симоненко. В основному він «криє» «ультраправих нашистів», колеги яких вітали Гітлера в 1941 році etc. А від початку лютого великою популярністю користуються телесинхрони лідера соціалістів Олександра Мороза, прагнення якого несподівано збіглися з інтересами більшовиків, надто під час голосування за політреформу 3 лютого та при підписанні політичної угоди у форматі «більшовики» + КПУ + СПУ = любов і злагода. Депутатів із Блоку Тимошенко та «Нашої України» показують значно рідше. При цьому можна виділити три засадничі принципи, на яких формується подача цієї частини опозиції: по-перше, депутатів «НУ» та БЮТі подають, послуговуючись термінологією Володимира Литвина, зі «звірячим обличчям»: криками «Ганьба!», жбурлянням у спікера квіток та стосів паперу тощо. Кадри ж із фанатськими дудками, в які дули «нашоукраїнці» під час грудневого блокування сесії-2003, стали таким самим необхідним ілюстративним атрибутом вечірніх «Вістей» на УТ-1, як заставка теленовин чи привітання диктора з рафінованою есдеківською усмішкою. Позиції лідерів фракцій Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко якщо й подаються, то здебільшого з вириванням окремих фраз із контексту, та й то в короткому переказі телеведучого, в якого на кожне навіть несказане слово Ющенка і Ко є десять своїх речень зневажливого псевдоаналітичного коментаря. Окрім того, певної популярності у нашому телепросторі зажила практика збирання коментарів у рядових «нашоукраїнців» чи БЮТівців, які спеціалізуються на проблемах, приміром, духовності та культури — так можна сказати, що квоту подачі поглядів опозиції виконано.
А тим часом щовечора Корчинський і Джангіров виллють на рейтингових опозиціонерів у своєму «Проте» весь денний запас отруйної слини. Тут доходить до комедії й абсурду (хоча «мовлення» двох Дмитрів-клоунів у той час, коли скоро рік минає, як канал «1+1» пообіцяв прибрати цю непрофесійну, неетичну й нерейтингову передачу з ефіру, — вже абсурд). Передача, яка явно послуговується найбільш «відірваними» «темниками», навіть не приховує цього. Адже, скажімо, хоча «Українська правда» й «засвітила» тупу як сибірський валянок «темникову» задумку Банкової, звинуватити «Нашу Україну» в тому, ніби вона не впливає на американську й канадську діаспору, аби та вплинула на Оттаву для звільнення арештованого в Канаді українського літака «Руслан», Дмитро Корчинський старанно видав ці звинувачення на адресу Віктора Ющенка в ефір, нехай і з більш як місячним запізненням. Мабуть, зовсім нікудишні справи у «темникотворців» — криза, що називається, жанру...
Поруч із персонами «нон грата», котрі «намагаються підвищити власний рейтинг», у модернізованих «темниках» є ще кілька цікавих «розділів»: «теми, що не в повному обсязі відповідають формату телекомпанії» або «теми, що не відповідають формату телекомпанії». Як розповіла «УМ» редактор «Телекритики» Наталія Лігачова, цими темами стали не лише прес-конференції опозиції, а й інтерв'ю посла США в Україні Джона Гербста, деякі «круглі столи» про проблеми законодавства, інтерв'ю «авторитета» Володимира Кисіля (його пов'язують зi зникненням Георгія Гонгадзе) «Дзеркалу тижня», прес-конференція про те, що в Києві начебто є біологічна зброя...
Вітчизняне «темникоробство», судячи з певних метаморфоз у телеефірі, поповнилося нещодавно ще одним ноу-хау: вказівками про те, як і що показувати при висвітленні міжнародної тематики. Це стало помітно ще під час «трояндової революції» в Грузії, коли на Михайла Саакашвілі та його партнерів по опозиції вітчизняні канали на чолі з Першим Національним та «Інтером» уперто вішали ярлики ультранаціоналістів, паралельно розповідаючи про сепаратизм та можливий розкол Грузії — от до чого, мовляв, може довести прихід до влади націонал-радикалів. Приціл явно робився на дискредитацію Віктора Ющенка як партнера Саакашвілі та можливі (з точки зору «темників») наслідки його приходу до влади. При цьому куті меду було передано настільки, що лише холодний розум одного з редакторів не дозволив запустити в ефір визначення «нацист» на адресу без п'яти хвилин нового президента Грузії.
Загалом, примітивну технологію проведення паралелей між внутріполітичною ситуацією в Україні та іншими країнами «канцелярські аналітики» взяли на озброєння, як улюблену «лайнометалку». Скажімо, коли в Україну приїхали доповідачі Моніторингового комітету ПАРЄ — європейські «ревізорки» Ханне Северінсен та Рената Вольвенд, на ТБ (передусім у новинах Першого Національного, в характерних матеріалах характерної журналістки Ольги Скотникової) несподівано з'явилися повідомлення про кризи та катаклізми в західному світі. Це мало створювати враження того, що в Європі, з її прагненням до демократії, теж порядку мало, як і в кризово-політичній Україні, а вони, диви, до нас щось перевіряти сунуться. Тому, мовляв, ми й самі в усьому розберемося: Старий Світ нам не указ, а особливо ці «дві старушенції», як називав доповідачок Корчинський. Про новини «Інтеру» в цей час розповідає вже згаданий Володимир Ар'єв: «У «Подробиці» за три тижні потрапили парламентський скандал в Італії, пов'язаний із банкрутством фірми «Пармалат» (16.01) із супутнім натяком на те, що в італійському парламенті існує інститут приставів, які розбороняють бійки депутатів. Або ще три «важливі й актуальні» для українського глядача події, висвітлені у головній інформаційній програмі «Інтеру»: парламентська криза в Сербії (30.01) та Іспанії (20.01), демарш парламентської опозиції в Японії (2.02), протистояння уряду і парламенту Литви (29.01) і відставка прем'єра Каталонії за зв'язки з ЕТА (28.01)». За спостереженням телеаналітиків, при тому, що перша та третя «кнопки» в цьому просто шаленіли, «1+1» давав подібні сюжети «через раз», а на «Новому каналі», СТБ та ICTV сюжетів про закордонні кризи було значно менше.
Якщо кілька попередніх речень перекласти на мову політики, то виходить, що експлуатацією міжнародної «чорнухи» займалися телеканали впливів СДПУ(о) («Інтер», УТ-1, «1+1»). Телеканали, підконтрольні зятеві Президента, «трудовикові» Віктору Пінчуку (ICTV, «Новий» та СТБ), працювали в цьому напрямі набагато поміркованіше. Виходить, «кнопки» Пінчука послуговуються рекомендаціями «аналітиків» з Банкової без особливого ентузіазму.
Про певне розходження між Пінчуком та Медведчуком у баченні того, як потрібно показувати політику, зараз говорять чимало оглядачів (такий висновок, зокрема, зробили у коментарі «УМ» редактор «Телекритики» Наталія Лігачова та голова парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Микола Томенко). Ці «різнобачення» фіксують навіть моніторинги новиннєвих програм вітчизняних каналів: зазвичай найбільш виваженим (хоча все пізнається в порівнянні) вони називають «5 канал» та «телебукет» Пінчука.
Таке ігнорування «темників» деякими симпатиками влади для суспільства, звичайно, корисне. Проте його не варто ідеалізувати. «У них можуть розходитися позиції, але в таких принципових питаннях, як політреформа, вони спільні», — зазначає Лігачова. Вочевидь, ідеться про певну політичну доцільність, яку переслідує «Трудова Україна» (до неї входить Пінчук). «ТУ», як і її лідер Сергій Тигіпко, — дуже амбітні. Можливо, таким чином вони показують свою політичну самобутність. Можливо, «трудовики» ставлять свічки і чортові, і Богові, тобто підтримують владу, але й не йдуть у бійку з опозицією, яка сама вже через три чверті року може стати владою.
Що ж до ескалації «темників» у рік виборів, то «далі буде». За інформацією Миколи Томенка, «керівна і спрямовуюча» телепартпропаганда уже добирається до регіонів, на обласні телекомпанії. Туди передаватимуться вже готові новини з різноманітних заходів та прес-конференцій. «Дистриб'ютором» виступають Перший Національний і проесдеківська «Альтернатива» (колишній керівник цієї телерадіокомпанії Сергій Васильєв зараз очолює головне інформаційне управління Адміністрації Президента, яке, за багатьма відгуками, відіграє безпосередню роль у виробництві «темників»). «Зараз будуть робити регіональне «Проте», — розповідає Томенко. — Уже працює російська група, яка хоче зробити зомбуючу розважальну програму, де лідерів опозиції намагатимуться зробити смішними та маразматичними. Якщо цю ідею підтримають, то вона піде в регіони».
Всюдисущий «темник» уже давно дістався на радіо та пресу. В оглядах новиннєвих телевізійних та радіопередач на різних каналах, включно з «деркачівською» «Ерою» — інтернет-сайт «Тиждень», патронований СДПУ(о), адреса якого красномовна — www.temnik.com.ua, а зміст найвідвертіший у антиющенківській брутальності. Саме звідси черпають «наснагу» ті медіа-начальнички всіх рівнів, хто не орієнтується в тонкощах останніх політичних колізій. Якщо спрощено: влада хороша, СДПУ(о) — ще краща, а Ющенко і вся його опозиція — негідники, які, до того ж, не можуть знайти між собою спільної мови. Ось вам приклад із Чорноволом, ось згадка про «УБК», «Повстань, Україно!» чи «заяву трьох»...
Проте монополія на журналістську думку, яку нарощують «аналітики» з Банкової, вочевидь, не дає спокою й Віктору Януковичу в Кабміні. Розповідає МиколаТоменко: «Команда Януковича розгорнула достатньо тупу, примітивну, але дієву кампанію: в Кабінеті Міністрів сидить група осіб, які пишуть матеріали про уряд та Прем'єра і розсилають їх в обласні держадміністрації. Спеціальна людина розміщує ці матеріали в регіональних газетах і подає звіти. Потім ці газети у Кабміні отримують гроші — такса становить 700 доларів щомісяця. Ці матеріали підписані одним іменем і друкуються фактично без змін. Трапляються ситуації, коли в одному районі кілька газет виходять з однаковим заголовком».
За словами голови інформаційного комітету ВР, найбільший прикол вийшов із цінами на хліб: «Поки вони відправили матеріали в області, потім — у райони... Словом, вихід останніх статей про те, що Янукович не допустить зростання цін на хліб, збігся з днем, коли ціни піднялися».
Складно вигадати спосіб, як журналістам провладних центральних ЗМІ вийти з полону «темників». Бо вони хоч і лають Кучму, Медведчука, обох Васильєвих за кавою чи пивом, але продовжують коритися вказівкам з Банкової. Де ж іще вони зароблять такі гроші, отримають таку всеукраїнську популярність? Вихід, як не банально це звучить, — у зміні влади. Особистостей у владі, а не владної системи. Адже яка різниця, звідки надходитимуть «темники» з почерком есдеків — із сьогоднішньої АП чи із завтрашнього Кабміну, який буде новою ставкою кучмістів після політреформи? Вихід — у тому, щоб якомога швидше прибрати з-під ніг той «свинарниковий» бруд, яким нас засипали більш ніж десять років. Телебачення має бути не методом політичної боротьби, а бізнесом, який приноситиме чималі гроші. Можливо, це настане зi зміною політичних еліт.
«Для мене головне — зберегти той сегмент журналістики, яка хоча б чимось нагадує справжню журналістику і містить у собі певні прояви об'єктивізму, — зазначає Микола Томенко. — Головне, щоб ці люди просто пережили вибори. Бо я думаю, що це та частина журналістики, яка впливатиме на реанімацію своєї професії. Тому сьогодні треба битися за кожен ЗМІ, який пробують закрити, за кожного журналіста, якого намагаються чимось утиснути».
Винити журналістів у тому, що зараз коїться в державі (за певними винятками), — дещо некоректно. Вони — заручники обставин. Як сказала колись ведуча програми «Факти» (ICTV) Іванна Коберник, «обираючи роботу, обираємо залежність, яка нам менш неприємна». Тому, погодьмося, головне — дочекатись моменту свободи, зберігши при цьому в собі вогник журналістської свободи та гідності. Бо журналісти, які звикли до методів Корчинського, Джангірова, Піховшека чи Канішевського, Україні не потрібні. А що хтось зі згаданих осіб пише, ніби з повнокровним Президентом Ющенком ситуація в медіа-просторі буде не кращою, аніж зараз, то не слід перебільшувати. За прикладами далеко ходити не слід: он «нашоукраїнський» «5 канал» може давати об'єктивну інформацію з оцінками з обох таборів, запрошувати у студію як катеринчуків, так і гавришів із шуфричами. Тоді як на УТ-1 люди з іншого табору — табу...
Поняття «темник» походить від словосполучення «Тема дня». Вперше воно з'явилося, за твердженнями очевидців, перед парламентськими виборами 2002 року в штабі СДПУ(о) з легкої руки російського політтехнолога Марата Гельмана. Перші «темники» відправлялись у ЗМІ, підконтрольним есдекам, розповідаючи, яким чином висвітлювати заходи, що відбуваються у певний день. Коли Віктор Медведчук став главою Адміністрації Президента, кількість «темникових» адресатів, за свідченнями багатьох журналістів, значно зросла, як і наполегливість «настанов» «темників». Восени 2002 року засилля «темників» викликало хвилю протестів з боку багатьох журналістів, які навіть провели відповідні слухання у парламенті з прийняттям резолюцій, класифiкуванням «темникiв» як прояву полiтичної цензури та створенням медіа-профспілки. Не допомогло...
Малюнок iз сайту www.glavred.info.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
