У шести постраждалих областях — Івано–Франківській, Львівській, Чернівецькій, Вінницькій, Закарпатській і Тернопільській — тисячі людей залишилися без даху над головою, без майна і грошей. У сотнях сіл можна побачити, як вони стоять над руїнами власних домівок, безсило опустивши руки чи здіймаючи їх до неба: «Що тепер робити? Куди ми подінемось?» На ці питання «не словом, а ділом» має відповісти держава, якомога швидше. Верховна Рада, прийнявши зміни до бюджету на поточний рік, виділила безпрецедентно великі гроші на ліквідацію наслідків повені: як допомогу людям, так і відбудову доріг, мостів, дамб, трубопроводів, без яких господарство регіону не підніметься з колін. А тим часом Західна Україна «постає з води». Державні мужі, які прибувають сюди оглядати ситуацію й спілкуватися з людьми, віддають перевагу такому транспорту, як вертоліт.
Після повені
З висоти пташиного лету людської біди не видно, лише широкі піщані смуги річок, які, ніби «з’їхавши з глузду», вирвалися з берегів, а зараз, коли вода спала, не повернулися у своє русло, а лежать ніби розплетені на численні рукави. Під спекотним літнім сонцем вода швидко випаровується, болото висихає, і зараз ніхто сторонній не може собі уявити лиха, яке вирувало в західноукраїнських селах ще тиждень тому.
Аби це уявити, треба спуститися на землю. Куди сягала вода — видно по слідах на стінах і намулі, який осів на стовбурах і листі дерев. На полях зернові й кукурудза припали до землі — користі з них уже не буде. Та головне не це. Головне — люди.
Тридцять одна людина загинула й одна зникла безвісти — такою була статистика на кінець минулого тижня. Надто ж моторошно, що багато з них — дітки, що не змогли вибратися з будівлі чи яких ударило струмом.
Люди допомагали одне одному, коли прибула вода. Разом вони залишилися й тепер, сусідами в біді. Тепер усі села в Прикарпатті схожі одне на одне: розмиті дороги, всі меблі й речі винесені на подвір’я, руїни, по яких ходять заплакані господарі, намагаючись знайти серед уламків хоч щось — документи, заощадження. «Такого не було ніколи на нашій пам’яті», — кажуть вони. Однак люди не тікають: поки тривала повінь, переважна більшість воліла відсидітися у родичів, знайомих чи сусідів, і лише дехто їхав до евакуаційних центрів МНС.
Після відчуття безсилля перед стихією настає страх перед майбутнім: поки ще мало хто знає, чи чекати допомоги й звідки. Особливо скрутно тим, чиї домівки зруйновані. Багато таких людей — поважного віку, і самотужки вони не відбудують свої хати. Наразі в області надійшла перша фінансова допомога. Комісії з депутатів сільських рад описують збитки, й відповідно до цих описів можна отримати «аванс» допомоги — 1000, 2500 та 5000 гривень.
Зруйнована й інфраструктура краю, особливо дороги, які тепер у кращому разі мають «місячний ландшафт», а в гіршому — їх просто немає. Держава обіцяє допомогти, проте сама ще не усвідомила всіх наслідків катастрофи. Ясно одне — від неї доведеться «одужувати» не один рік. Як сказав міністр з надзвичайних ситуацій Василь Шандра, «це програма не одного року». Разом із міністром кореспондент «УМ» побував у кількох селах, які постраждали від повені в трьох областях. Крихта від реального масштабу лиха, але навіть це дає уявлення про його глибину.
Львівщина
«Кілька днів тому на цьому місці, де ми стоїмо, проходив вал води», — ми стоїмо на розмитій асфальтованій дорозі і Євген Кухар, голова Стрийської РДА на Львівщині, розповідає про негоду в селі Миртюки. Із 32 сіл, які постраждали на Стрийщині, Миртюки «відбулися» порівняно легко: затопило дорогу і цокольні поверхи будинків. Практично ніхто не сподівався, що невеличка річка Жежава, яка впадає в ріку Стрий і забезпечена дамбами, може так розійтися. Проте Жежава прорвала дамби й увійшла в село.
Тепер, коли річка повернулася в русло, а еменесники відпомпували воду, все, що було нижче рівня її, доведеться викинути: «Люди тішаться, що вода зійшла, але пережити цей емоційний стан і втрати також непросто, — каже Євген Кухар. — Сьогодні меблі, холодильники, котли, пральні машини, які в основному стояли в цокольних приміщеннях, практично непридатні для використання». Та й це ще не все, бо повінь може поставити на межу голоду селян, які харчуються з власного господарства: «Практично 100–відсоткова втрата городини, сільськогосподарської продукції, тому що в селі при кожній хаті є 10—15 соток городу. Сьогодні люди залишаться і без картоплі, бо вона все одно згниє, і без овочів», — пояснює пан Кухар.
Село Зарічне, все на тій же Стрийщині, постраждало більше — підтоплено всі його 173 двори. Річка Турянка вийшла з берегів і змінила русло. Мешканці будинків понад річкою тікали до сусідів, так як Ганна Федорівна Ростоцька. За останній час вона пережила вже третю повінь. За першим разом вода сягнула лише грядки, другого дійшла вже й до хати, і Ганна Федорівна отримала компенсацію — «аж» 200 гривень. Останній раз, уже під час повені позаминулого тижня, хату таки підтопило. «Я води не дочікувалася — ще на ніч забрала корову й пішла до сусідки», — каже Ганна Федорівна. Вона живе сама, діти поїхали по світах, тож із допомогою сусідів мусила виносити надвір меблі, вигрібати з хати намул і перестеляти долівку. Повінь нанесла в село піску, каміння та ломаччя сухих дерев. Зараз це все розчищають еменесники, але це надовго не допоможе. Річка «виїдає» берег, щораз ближче підбираючись до людських осель. Наступного разу хата Ганни Федорівни може просто «поплисти».
Івано–Франківщина
Ще скрутніша ситуація на Прикарпатті. Ніч, якої прийшла вода, була страхітливою для селян із Прутівки Снятинського району Івано–Франківщини. Село стоїть на великій річці — Прут, й коли він вийшов із берегів, вода стояла по пояс. Людей евакуювали машиною–«амфібією»: спочатку 78, а потім ще 40 осіб. Та врятувати від водяного валу вдалося не всіх. В одному лише цьому селі загинуло вісім людей, з яких п’ятеро — діти. Кого вдалося, вивезли до місцевої школи. «Відселили у школу, в спортзал, там їм поклали матраци і ковдри, — розповідає сільський голова Василь Волощук, — Світла не було, телефони не працювали і газу не було. На такій собі буржуйці ми заварили їм чаю, дали по бутерброду». Люди з жахом згадують ті години: «Не дай вам Боже і п’ять хвилин побути в хаті, коли прибуває вода», — кажуть вони.
Вода відступила і тут, та багато кому вже нікуди повертатися — вода так підмочила стіни, що деякі будинки не витримали: 27 хат зруйновані повністю, ще 36 потребують капітального ремонту і 48 — просто ремонту, бо їх теж добряче підмочило. Люди безсило ходять по купах глини і балок або спостерігають, як еменесники демонтують їхні непридатні до відновлення оселі. Замулені криниці, а про цьогорічний урожай взагалі не йдеться.
Гірські карпатські села постраждали менше — їх не затопило. Зате вони опинилися в ізоляції — дороги не витримали натиску бурхливих гірських річок, коли ті вийшли з берегів. «Важкодоступні — в основному високогірні села Верховинського району Івано–Франківської області, до яких обрізало дорогу, — каже міністр з надзвичайних ситуацій Василь Шандра. — Зруйновано десятки кілометрів доріг. Там важко, тому що з одного боку дороги гора, а з іншого — річка, яка може цю дорогу розмити...»
Буковина
Затяжні дощі не затопили гірських сіл, але тут постраждали від зсувів. Будинки потрощені, і до них вже ніхто не повернеться. Типовий приклад — село Чорногузи Вижницького району Чернівецької області. Ані дороги, ані садиби тут майже неможливо вирізнити — суцільна мішанина землі й уламків. «Я можу сказати, що ніхто не постраждав, але маса, яка сунеться, за розрахунками спеціалістів — майже десять мільйонів тонн ґрунту, загальною небезпечною площею 65 гектарів. Наразі, в цьому місці посунулося 12 гектарів, — каже Василь Шандра. — Ми зараз відводимо воду. Безумовно, тут уже ніхто селитися не буде, але треба зробити, щоб маса ґрунту не сунулася далі».
Допомога
Станом на кінець тижня підтопленими залишалися приблизно дев’ять тисяч будинків. Еменесники кажуть, що сполучення вдалося встановити з усіма населеними пунктами, однак 70 із них залишаються важкодоступними.
За тією ж інформацією, у 280 селах по всій зоні лиха відновлено електропостачання, у більшості сіл — газопостачання. «До кінця тижня всі населені пункти будуть з електроенергією, а там, де не буде — встановимо дизельні генератори, — обіцяє Василь Шандра. — В усіх населених пунктах є зв’язок, навіть якщо немає стаціонарного — то є черговий мобільний телефон при голові сільської ради, який постійно підзаряджають, аби можна було у випадку, наприклад, хвороби оперативно доправити людину до лікарні».
Більше десяти тисяч еменесників, військових та співробітників інших служб працюють зараз у шести постраждалих областях. Їхнім першим завданням було відкачування води з будинків та колодязів. Наразі воду відкачали вже з 220 криниць. Періодично їх перевірятиме санепідемслужба, аж поки вода не очиститься настільки, що її дозволять вживати.
Очевидно, що система дамб на Дністрі й прилеглих річках не впоралася з масою води, яка утворилася під час зятяжних дощів. Чому? Бо комплексна підготовка до такого сценарію не проводилася, хоч не можна сказати, що такий розвиток тоді не передбачали. «Потрібні серйозні роботи, серйозні протипаводкові заходи. Такі заходи були розроблені, але вони не були прийняті, а тим більше не були профінансовані», — зазначив пан Шандра. Структура, відповідальна за це, — Держводгосп, що входить до Мінприроди, — не спрацювала. Дається взнаки й просте нехлюйство: «Зараз, коли ми проводимо аналіз (причин і обставин повеней. — Авт.) з’ясувалося, наприклад, що під одним із мостів збудували цілий міні–завод, який звузив русло річки, — розповів Василь Шандра. — Під мостом була зроблена капітальна будівля, і, коли сталася повінь, це затруднило прохід води. Безумовно, це будівництво ні з ким не було погоджене, але, я думаю, жителі села знали, що там воно є. Безумовно, за цим треба слідкувати і дотримуватися правил: якщо в нас під мостами не можна будувати — значить не можна».
Держава обіцяє
Минулого четверга Верховна Рада ухвалила закон про зміни до Держбюджету на 2008 рік, якими передбачені кошти на ліквідацію наслідків стихійного лиха. Кошти виділили адресно — по областях. «Прецедентів таких виплат ще не було», — каже Василь Шандра. На одну Івано–Франківську область, яка постраждала найбільше, виділили 949 260 000 гривень. З них приблизно 350 тисяч піде на відновлення будинків, які повністю зруйновані.
За словами пана міністра: «5 тисяч — це аванс, який надається людям, якщо в них зруйнований будинок, втоплені гроші й документи, аби вони могли якийсь час пожити, — розповів Василь Шандра. — Зараз складаються акти, за якими є три категорії: перша — повністю зруйнований будинок, друга — частково зруйнований, і є будинки підтоплені, тому комісія буде визначати, яку компенсацію потрібно надати. Кошти будуть розподіляти обласні адміністрації». Людям запропонують на вибір гроші на відбудову чи готове житло, каже «головний рятівник»: «Є люди поважного віку. Вони кажуть: «Нам гроші не потрібні — нам потрібно квартиру». Я думаю, що це питання буде вирішуватися, бо людям 70—80 років потрібне готове житло, я думаю, держава піде на це, і ми будемо брати на облік таких людей». За грішми треба звертатися до сільської чи міської ради: «Можна вже отримувати перші гроші. Комісії, які обходять будинки, завершують складати акти про збитки».
Виділених грошей вистачить лише на найнеобхідніше: «На першочергові заходи і на заходи, щоб відновити дороги, вистачить, але, безумовно, в інфраструктуру потрібно вкладати». На думку Василя Шандри, аби повністю відновити регіон після стихійного лиха потрібна комлексна програма фінансування на 2009—2010 роки».
ПО РУКАХ!
«Телефон довіри» для тих, хто бачить, як розкрадають кошти
У Головному контрольно–ревізійному управлінні України та в його регіональних відділеннях почали працювати «телефони довіри» — за ними можна повідомити про факти зловживань із коштами, виділеними на ліквідацію наслідків повені. «Телефон довіри» ГоловКРУ в Києві: (044) 425–38–18 та 425–37–71.
