Три палаци — одна доля. Спочатку високий політ архітектурної думки найкращих вітчизняних зодчих і традиційна дворянська розкіш, тепер — обдерті стіни, порослі бур’яном парки, замулені ставки. Якщо «хороші руки» не знайдуться найближчим часом, то помістя, не вбиті класовою ненавистю революційного пролетаріату, понищить теперішня матеріальна скрута і дивна нечутливість до краси.