Затяжне протистояння, яке велося в українському православ’ї десятиліттями, цими днями загострилося, прискорилося і потрапило в центр суспільної уваги. Другий за всю історію України приїзд до Києва Вселенського патріарха, а водночас візит Патріарха московського Алексія, переговори про перехід Української православної церкви Київського патріархату під пряму зверхність Константинополя, про що всі говорять в кулуарах, але ніхто — офіційно, програма святкових заходів, яка дискримінує ті конфесії, які УПЦ МП вважає неканонічними, — все це унаочнює проблеми і тенденції православного життя в Україні. І що б не мав на увазі речник УПЦ КП єпископ Євстратій (Зоря), він, напевне, таки має рацію, коли говорить: «Після закінчення всіх заходів і святкувань багато речей стануть більш очевидними і зрозумілими».
Багато обраних, та не всіх покличуть
Програма святкувань до останнього моменту була невідомою з однієї причини — вона була неузгодженою. В богослужбах та урочистостях мають взяти участь два найвпливовіших у православному світі предстоятелі — патріархи константинопольський та московський, а також представники решти помісних православних церков. Це створює заплутаний клубок інтересів та протистоянь, що їх оргкомітет святкувань мав узгодити.
Патріарх московський Алексій ІІ погодився приїхати лише на тій умові, що в жодному заході за його участю не буде представників так званих «відкольників» — УПЦ Київського патріархату, Української автокефальної православної церкви та Української греко–католицької церкви. І йому пішли назустріч. Таким чином цим церквам, а також їхнім вірним (за статистикою — 8822 релігійних громад — більше ніж у самої УПЦ МП) вказали на двері храму, які вони мають зачинити за собою і слухати святкові богослужіння з іншого боку. В УПЦ МП переводять «стрілки» на Патріарха константинопольського. «Існує переписка митрополита Володимира із патріархом Варфоломієм, де він неодноразово наголошував, що братиме участь лише в богослужіннях за участю канонічних церков. Це умови, на яких Вселенський патріарх погодився приїхати в Україну. Відтак, якщо на цих заходах з’являться представники цих організацій, це буде порушенням досягнутих раніше домовленостей», — заявив архімандрит Кирило (Говорун), керівник відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ МП. Натомість речник УПЦ КП єпископ Євстратій (Зоря) наголошує, що дискримінація на святкуваннях його церкви іде з іншого боку: «Цілком однозначно, що це позиція не патріарха Варфоломія, це позиція патріарха Алексія, який погодився приїхати лише на тій підставі, що представників УПЦ КП та УАПЦ на святкуваннях не буде».
Їх і не буде. На жодному з офіційних заходів. «Ми не дуже хвилюємося з цього приводу, — каже єпископ Євстратій, — по–перше, нам не надходило запрошення на ці заходи, до останнього моменту нам не відомо, чи таке запрошення надійде взагалі. А по–друге, ми маємо свої причини, які зараз не можемо розголошувати. Ми чекаємо, що по завершенні святкувань багато речей стануть більш зрозумілими».
Патріархальний етикет
Візити патріархів Варфоломія та Алексія трохи розвели в часі. Першим прибуває Варфоломій. Він зустрічається з Президентом і бере участь у «державницьких» заходах: покладанні квітів до пам’ятників видатним історичним постатям, зверненні до народу з Софійської площі та панахиді за жертвами Голодомору. Патріарх Алексій приїде наступного дня, у нього своя програма зустрічей і заходів. Два патріархи і Президент зійдуться разом лише на спільній літургії на Володимирській гірці.
Зранку 25 липня Президент Вікор Ющенко поїде в аеропорт «Бориспіль», аби особисто зустріти Вселенського патріарха Варфоломія. Це надзвичайний знак уваги: за протоколом, Президент не їздить зустрічати гостей в аеропорт, за винятком особливих випадків, яким і є приїзд Патріарха Константинопольського. Далі Президент і патріарх поїдуть до Києво–Печерської лаври, де на них чекатиме митрополит УПЦ (МП) Володимир. Після короткого молебня, патріарх, Президент і митрополит покладуть квіти до пам’ятників княгині Ользі, святим Кирилу та Мефодію, Андрію Первозванному та князю Володимиру. Того ж дня відбудеться Вечірня у Святій Софії, де освятять дзвони і Царські врата.
Зранку наступного дня плануються урочистості на Софійській площі й звернення до народу Президента Вікора Ющенка та патріарха Варфоломія. Після цього всі переходять на Михайлівську площу, де Президент і патріарх Варфоломій покладуть квіти до пам’ятного знака жертвам Голодомору 1932–33 років, патріарх відслужить панихиду. УПЦ МП делікатно мовчить про свою участь у цьому заході, хоч відомо, що митрополит Володимир буде там присутній.
Далі патріарх Варфоломій їде до себе в готель, а митрополит Володимир — у «Бориспіль» зустрічати патріарха Алексія, якого везе до Києво–Печерської лаври. Алексій та Варфоломій зустрінуться надвечір у резиденції митрополита Володимира. А ввечері відбудеться урочистий прийом від імені Президента України та Вселенського патріарха Варфоломія. Участь у ньому Алексія в програмі, наданій прес–службою УПЦ (МП), не передбачається.
27 линя о 8:30 на Володимирській гірці Вселенський патріарх та ієрархи помісних православних церков світу відслужать святкову літургію за участю Президента. Це останній захід з офіційної програми урочистостей. Після цього патріарх Варфоломій відлітає додому, а патріарх Алексій залишається. 28 липня планують його зустріч із Президентом та внутрішньоцерковні заходи УПЦ МП, а 29—30 липня Патріарх московський проведе на Донеччині, звідки вилетить у Москву.
А потім?
З приводу своєї неучасті у святкуваннях ієрархи УПЦ КП демонструють таємничий спокій та оптимізм, їх основний месидж: «Побачимо, що буде потім». Потім, як відомо з неофіційних джерел, Українська православна церква Київського патріархату може повернутися до становища 1458 року, коли через постійне перебування київських митрополитів у Москві і відсутність їх у Києві, Константинопольський патріархат сформував нову Київську митрополію, що перебувала поза впливом московських ієрархів. Таким чином УПЦ КП, принаймні на деякий час, відмовиться від претензій на патріархат, а патріарх Філарет стане митрополитом у прямому підпорядкуванні Константинопольському патріархові. Це і для самого Вселенського Престолу, який на території турецького Істанбула має паству близько трьох тисяч вірних, дало б більшу незалежність від Москви, і заодно зробило б Українську православну церкву легітимною в очах світового православ’я. Єпископ Євстратій, як і решта єрархів УПЦ КП, цього не підтверджує і не спростовує, а просить чекати: «Буде так, як буде», — каже він.
Промовистішим є те, що цього не спростовують і представники УПЦ МП, які говорять про це майже як про доконаний факт. «З історії нам відомо, що Константинопольський патріархат ніколи не збирався надавати Київській митрополії автокефалію, тож якщо Константинополь прийме УПЦ КП у своє лоно, остання буде мати ще менше незалежності, ніж ми», — каже архімандрит Кирило (Говорун). Чи не продиктована така заява безсиллям перед обставинами?
Так чи інакше, в тому, що святкування 1020–річчя Хрещенняя Русі стане віхою в історії українського православ’я, не сумнівається вже ніхто. І в Москві, і в Києві цю подію називають «рубіконом», от лише розходяться в поглядах, коли його буде перейдено — під час чи після святкувань. Тим часом патріарх Варфоломій дипломатично мовчить. До часу?