Некерована індустрія

      Кожному рівненцю відомо, у якому стані нині перебуває промисловість міста — найвідоміші за радянських часів підприємства, як-от «Газотрон», радіозавод, завод тракторних агрегатів, льонокомбінат фактично перебувають у колапсуючому стані, а їхні колишні працівники або безробітні, або змушені були податися у «базарний бізнес» чи виїхати на заробітки за кордон. Тому коли чиновництво Рівного починає у звітах оперувати цифрами, які свідчать про промислове зростання, більшість населення обласного центру сприймає їх зі скепсисом чи то й недовірою. Утім не можна не визнати, що певні позитивні зрушення у роботі промисловості таки є.

      На останньому засіданні міськвиконкому начальник відділу промисловості міста Олег Торкунов повідомив, що обсяги промислової продукції протягом минулого року на 15 відсотків перевищили показники попереднього. Промовець зазначив, що головна заслуга у цьому зростанні належить ВАТ «Рівнеазот» (питома вага його продукції сягає 40 відсотків від обсягів усього, що виготовляється промисловістю Рівного) та нещодавно створеним невеликим підприємствам на кшталт «Радеми» та «Акватону». Останнє, наприклад, у 2003 році збільшило обсяги виготовленої продукції на 127 відсоткiв порівняно з попереднім роком.

      Олег Торкунов звернув увагу на те, що підприємства тяжіють до створення дочірніх структур. Вони виникають на базі розваленого тракторного заводу та інших підприємств, причому перереєстровуються у Рівненському районі. Таким чином дочірні структури тікають від сплати податків до міського бюджету, залишаючи обласному центру повертати борги із зарплати та нести технологічні й соціальні навантаження, пов'язані з діяльністю колишнього заводу тракторних агрегатів. Хоча повідомлення Торкунова й викликало певне занепокоєння у членів міськвиконкому, головною ця тема в обговоренні не стала. Зате в епіцентрі дискусії опинилася будівельна індустрія, яку міський голова Віктор Чайка охарактеризував як вимерлу.

      Справа в тім, що Рівненський комбінат будівельних матеріалів, який спеціалізувався на виготовленні цегли, було фактично знищено після його приватизації, а потужностей іншої невеликої міської цегельні не вистачає, аби забезпечити попит споживачів. Чергу на отримання цегли розписано на рік уперед, залізобетонні конструкції завозять з інших міст України. Після констатації цього факту відповідним фахівцям було запропоновано до березня розробити план заходів із «реанімації мерця». Отож влада наочно продемонструвала, як уболіває за будівельну галузь, от тільки... Постає закономірне питання: а чому вона не вживала заходів, коли нові «господарі» розвалювали заводи будівельних матеріалів та залізобетонних конструкцій, що нині стоять мертвими пустками з порізаним і вивезеним на металобрухт обладнанням? Відповідь на це запитання навряд чи з'явиться хоч коли-небудь, а ось у тому, що відродження будівельної галузі знову коштуватиме величезних грошей і зусиль за рахунок урізання інших статей бюджету, сумніватися не доводиться.