Віктор Савченко. (Фото автора.)
Одеський історик Віктор Савченко належить до тієї когорти сучасних літописців, які вміло поєднують історію з вільним викладом. Тому його дослідження, можливо, не викликають значного наукового резонансу, зате спричиняють громадський.
Днями в Одеській науковій бібліотеці імені М. Грушевського було презентовано його тринадцяту книжку — «Павло Скоропадський». Монографія побачила світ у видавництві «Фоліо» в серії «Історичне досьє». Це не перша співпраця Віктора Савченка з відомим харківським видавництвом. Тут виходили його книжки «12 воєн за Україну», «Авантюристи громадянської війни», «Нестор Махно», кандидатську дисертацію щодо якого захищав одеський історик. А дослідження «Симон Петлюра», котре побачило світ у серії «Час і долі», нині готується вже до третього перевидання.
Коли «Фоліо» запропонувало одеському історику, який спеціалізується на періоді 1917—1920 років, написати книжку про Павла Скоропадського, він спочатку поставився до цього скептично. Постать останнього гетьмана України викликала в нього чимало критичних суджень. Але в роботі над книжкою Віктор Савченко побачив живу людину, з властивими кожному з нас плюсами та мінусами. Царський генерал, флігель–ад’ютант Миколи ІІ, який народився й виховувався в Німеччині і котрий пробував будувати політику незалежної України саме на зв’язках із цією країною, став відомим у СРСР завдяки карикатурному зображенню в Булгаковських «Днях Турбіних». Насправді правління Скоропадського далеке від такої однозначності.
Часи гетьманату позначені найбільшою стабільністю в роки визвольних змагань 1917—1920 років. З більшовицької Росії прибували у відносно спокійну Україну цілі ешелони біженців. Одеса жила насиченим культурним життям. Відкрилися Дніпропетровський та Кам’янець–Подільський університети, Одеський політехнічний інститут тощо.
За словами Віктора Савченка, він не хотів творити чергового кумира. Не варто впадати з одних крайнощів в інші. Він показав Павла Скоропадського як людину, що шукала відповіді на виклики свого часу. І хтозна, як би розгорталися події, якби Німеччина таки вистояла в Першій світовій?
Одеська «Просвіта» запропонувала назвати ім’ям Павла Скоропадського один із ВНЗ, які були засновані в Одесі під час його правління.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
