«УМ» неодноразово писала про те, як окремі правозахисники влаштовують гучні пресконференції щодо порушення прав людини «за колючкою», часто навіть не перевіривши інформацію. Керівництво Держдепартаменту з питань виконання покарань обурюється, що окремі шукачі правди відмовляються відвідати виправні заклади в рамках громадського контролю, хоча таку можливість їм готові надати в будьякий момент. Окремі керівники колоній уже не можуть терпіти подібної дезінформації. Тож виник прецедент: вперше Стрижавська виправна установа №81 позивається до правозахисників.
Упродовж останніх півроку Вінницька правозахисна група оприлюднила кілька резонансних заяв щодо ситуації, яка склалася як у певних пенітенціарних установах, так і в самій вітчизняній системі виконання покарань. Ішлося про факти порушення адміністраціями колоній прав ув’язнених, жорстокого поводження з ними і навіть масового побиття, що в окремих випадках нібито приводило до смерті в’язнів. Кілька разів правозахисники називали Стрижавську виправну колонію № 81, де минулого місяця її співробітники нібито жорстоко побили трьох ув’язнених, а ще двоє «зеків» вдались до самокаліцтва, «протестуючи проти нелюдського ставлення адміністрації ВК № 81».
Перевірки, які провели прокуратура області та управління виконання покарань, не підтвердили достовірності викладеної в заявах інформації. Відтак керівництво Стрижавської колонії вирішило відстоювати свою репутацію в суді, звернувшись із позовом до Ленінського районного суду м. Вінниці. Колонія вимагає від керівника громадської організації не тільки спростувати вказані відомості та вибачитися, а й просить стягнути сто тисяч гривень за заподіяну моральну шкоду.
Координатор Вінницької правозахисної групи Дмитро Гройсман до позовної заяви поставився спокійно. Як пояснив він у коментарі «УМ», наразі позов узагалі не може розглядатись, оскільки не виконані формальні умови при його поданні: державне мито сплатила не сама виправна колонія № 81, а інша юридична особа, а це суперечить вимогам законодавства. Стосовно суті пред’явлених претензій, то Гройсман стверджує, що правозахисна організація повідомила громадськості не про самі факти, а тільки про те, що вона отримала про них інформацію і вимагала перевірки її достовірності. А тому, на думку Гройсмана, правозахисники нести судову відповідальність не повинні.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
