Торік вперше на велосипедах побралися засновник турклубу «Авангард» Роман Назаренко та його наречена Олександра. (Фото Сергія КОЧЕТА.)
Олена і Роман — активні учасники донецького туристичного клубу «Авангард», затяті любителі велотуризму і одні з небагатьох закоханих, хто приїхав до РАЦСу на велосипедах. Після одруження минуло всього кілька днів, а молодята вже продумують свій медовий місяць... на Кавказі. Звичайно, на велосипедах.
«Насправді ми — звичайна сім’я, — зніяковіло розповідає про себе «УМ» 26–річна наречена–екстремалка Олена Савченко. — Чоловік працює програмістом, я — офіс–менеджер, вчитель психології». Але перед комфортними машинами подружжя віддає перевагу велосипедам, а замість теплих морів у відпустку вирушає в забуті Богом місця. «Усе почалось у дитинстві, — каже наша співрозмовниця. — Мене батько навчив ще змалечку кататись на велосипеді. Ми з ним разом часто сідали та їхали на дачу. Довелось малій прокручувати 25 кілометрів, і це були дуже гарні спогади».
П’ять років тому, коли Олена закінчила навчання, на першу зарплату купила собі гірський велосипед. «Тільки–но купила велосипед, одразу почала їздити на ньому на роботу. Керівництво лише вітало це рішення і в мене були всі умови, аби в офісі одразу перевдягнутись, зняти шолом і працювати, — розповідає наша співрозмовниця. — Мій чоловік також не розлучається з велосипедом».
Між молодими людьми одразу ж зав’язалась симпатія, яка через п’ять років переросла у веловесілля. «Чому вирішили одружуватись на велосипедах? Бо все наше життя на велосипедах! — каже наречена. — Ми разом беремо участь у велоперегонах, їздимо в походи, навіть перші місця займаємо в змаганнях. І хотіли влаштувати таке весілля, яке б запам’яталось. Я не шила сукню під велосипед, хотіла саме велосипедну форму. Ми хотіли, аби увесь наш святковий одяг був для велосипеда. І нам таку форму прислали з Америки, це спеціальне замовлення, — каже Олена. — Я була у спеціальному взутті без підборів, велосипедних шортах і обов’язково в шоломі–фаті».
Олена переконана, що одружуватись, як і їздити, треба лише в шоломах, адже ніхто не застрахований від падіння, навіть у день власного весілля. «Ми вже «літали» під час подорожей не один раз, а тим більше їзда по наших дорогах, навіть невелика подорож до РАЦСУ на велосипеді без шолому — самогубство», — каже наша співрозмовниця. Цікаво, що всі гості теж мали обов’язково прибути на велосипедах. Навіть батьки нареченої, які виявились такими ж фанатами двоколісної їзди, як і дочка, пересіли на велосипеди. З улюбленими «байками» молодятам довелось розлучитись лише біля входу до РАЦСу. «Після церемонії проїхали центром міста до Набережної, а потім у нас була суто спортивна програма: ми подолали сорок кілометрів до річки, попрямували в ліс і організували гостям різні спортивні змагання та ігри», — каже Олена.
Попереду в пари медовий місяць, і, як запевняють, тільки на велосипедах. Як розповіла Олена, раніше вона хотіла провести шлюбну подорож Польщею, Чехією та Словаччиною, але після вступу країн у Євросоюз стало набагато складніше здійснити задум. Тож сьогодні подружжя обрало інший маршрут: «Збираємось на Кавказ, у Грузію, до красивих гір і до сонця».
Поїхати туди пару надихнули друзі. «Наші друзі на травневі свята поїхали на велосипедах у Грузію. Повернулись у такому захопленні, що і нам захотілось», — усміхається Олена. З собою у весільну подорож молодята візьмуть намети, спальники, килимки, грілки та посуд. А ще — запасуться силою. «Ви знаєте, вирушати на велосипеді в похід може практично кожна людина. Тут не треба ганяти зі швидкістю в 30–40 кілометрів за годину, — каже Олена. — Крім того, походи бувають різні».
А загалом, як розповідає наша співрозмовниця, дуже важливо, з ким ти їдеш, адже під час подорожі, особливо у горах, потрібна згуртованість і зібраність. «Інколи доводиться і до дванадцятої ночі в горах їхати, і в дощ, і в вітер... В Абхазії ми найбільше боялись ведмедів, які якраз у травні виходять голодні–преголодні на полювання з барлогів. Найнебезпечнішого сусіда ми мали тільки один раз, це був скорпіон». «З таким великим досвідом можна податись і в спортивні велосипедисти?» — запитую співрозмовницю. «Категорично ні, — одразу заперечує мою ініціативу Олена. — Професійно велосипедним спортом займатись не буду. Будь–яке захоплення, що стає роботою, — це вже не те. Це колись має стати обов’язком, а я хочу подорожувати для задоволення!»
)
У дипломі про вищу освіту 40-річного Валерія Бондаренка написано: лікар ветеринарної медицини. Та з ветеринарією в нього якось не склалося. Аби заробити на життя, почав, як і багато хто, займатися торгівлею. Жив у Харкові, а 14 років тому перебрався до Полтави. Разом із дружиною Владою почав багато мандрувати світом. >>
Бій оголошено. Воїни у важких обладунках роблять перші кроки назустріч і здаються неповороткими. Та раптом усе прискорюється — і загін із протилежного боку ристалища за кілька секунд опиняється поруч. З жорстким бряцанням мечі опускаються на щити. Вже падають на землю бійці, зовсім не жартома повалені супротивниками. >>
Щоб помилуватися краєвидами Львова згори, достатньо піднятися на Високий замок чи міську Ратушу. Проте лише цими загальновідомими оглядовими майданчиками місто Лева аж ніяк не обмежується. Старовинне місто з костелами та церквами має свої таємниці усюди, зокрема й на дахах. >>
Саме зі столиці Галичини вісім років тому почалася мода на карети і «європейські» упряжі (екіпажі, запряжені двома або чотирма кіньми). Коні львівського каретного двору і в кіно знімаються, і туристів катають, і навіть беруть участь у рицарських боях. >>
Від серйозного коломийця Миколи Савчука до смішного — один крок. Нежурливої слави він зажив собі «золотими» коломийками, перелицьованими на новий діалектний лад, тонким гумором і влучною сатирою. Хоча чоловік він, як не крути, здебільшого солідний (приміром, очолює видавничо–редакційний комітет «Енциклопедії Коломийщини» — багатотомного академічного видання). Та його нестримний потяг до сміху час від часу дає про себе знати. Часто — оригінальними проектами, які стають гордістю коломийців та принадою для туристів. Один з останніх — приватна «Весела оселя», яка прихистила постійно діючий музей сміху, відеотеку з кінокомедіями, бібліотеку книжок, альбомів карикатур та українських гумористично–сатиричних часописів від середини ХІХ століття і дотепер. >>
Старі машини харківського клубу «Самохід» «знімалися» у серіалі «Ліквідація» та ще в сімох картинах. Вони незмінно беруть участь у парадах 9 Травня і з’являються скрізь, де є потреба продемонструвати техніку минулого століття. У кожного з цих раритетів — своя історія, нерідко пов’язана зі знаковими подіями або іменами відомих людей. На цих автівках, мотоциклах, броньовиках ніби закарбувалася мить, яка більше ніколи не повториться, але має у часі свого живого свідка. Їх у світі лишилися одиниці, тому всі поспішають побачити те, чого завтра може й не бути. >>
