Оборона Харківської фортеці

На місці древнього Харківського городища невдовзі може з’явитися багатоповерховий офісний центр. Він не тільки знищить щойно розкопану археологічну перлину, а й затьмарить собою кілька архітектурних пам’яток старого міста. Ця неприхована зухвалість забудовників стала останньою краплею в чаші терпіння харків’ян, які вже давно стурбовані масовим нашестям бетонних монстрів у самісінькому серці Харкова. Аби зупинити свавілля будівельних компаній, городяни об’єдналися у комітет порятунку Харківської фортеці і вимагають від влади проведення відкритих громадських слухань щодо всіх спірних об’єктів. Таких в історичному центрі міста вже достатньо, аби назвати будівельний безмір стійкою тенденцією.

Харкову — не 350!

Спочатку була гучна сенсація. Близько трьох місяців тому Слобожанська археологічна служба під могутнім скопищем сучасного побутового сміття і культурними пластами часів Харківської фортеці (XVII—XVIII) знайшла шар, насичений археофактами XII—XIV століть. «Це дозволяє стверджувати, — повідомила тоді керівник розкопок Ірина Голубєва, — що Харків був побудований на залишках городища давнього періоду».

Такі припущення існували й раніше завдяки кільком свідченням арабських географів та окремим згадкам у вітчизняних архівах. Тепер же давня гіпотеза знайшла конкретне підтвердження. Причому археологи розкопали порівняно неглибокий шар землі. У разі, якби робота тривала і далі, місту, очевидно, довелося б переглянути не одну сторінку своєї історії. Але ні вже озвучена сенсація, ні, тим більше, майбутні відкриття не вписалися у плани компанії «Макрокап Девелопмент Україна» (МКДУ), яка на замовлення фірми «ХАРСТ» запланувала викопати тут котлован під висотний торговельно–офісний центр із п’ятирівневим підземним паркінгом і була змушена профінансувати розкопки, виконуючи один із пунктів вітчизняного законодавства. Донедавна у Харкові забудовники ігнорували цей пункт узагалі. Але після того, як у місті запрацювала філія Київського інституту археології — Слобожанська археологічна служба, — крига нарешті скресла. У міста з’явився рідкісний шанс «докопатися» до власної історії, бо серйозні археологічні дослідження тут не проводили ще жодного разу. Правда, таку спробу історики вже робили сто років тому, але результати проведеної роботи в архівах чомусь не збереглися.

Реакція керівників МКДУ на знайдені раритети спочатку була досить жвавою. Вони охоче коментували сенсаційне відкриття перед телекамерами, наголошуючи на власній причетності до великої події. А потім, відчувши небезпеку, схоже, вирішили згребти екскаватором щойно розкопану ділянку оборонної стіни Харківської фортеці і вивезти у невідомому напрямку п’ятьма 25–тонними самоскидами. Але, як повідомив газеті «Главноє» радник голови облдержадміністрації, історик, кандидат філософських наук Ігор Рассоха, цей задум розкусив один з очевидців події і викликав на місце НП журналістів. Нищити історію будівельники припинили, а от чи надовго — не відомо. За словами пана Рассохи, аналогічна трагедія недавно сталася на маленькому пустирі, на розі теж центральних вулиць — Пушкінської та Короленка. Цю ділянку мерія виділила власнику фірми «Москва—Харків» Олександру Дукеру для зведення знову ж таки хайтеківського офісного центру. Будівництвом тут поки що й не пахне, але, як стверджує історик, підприємці вже зняли і вивезли десять метрів культурного шару. До того ж без санкції археологів. За такі дії вітчизняним законодавством передбачено не лише майнову, а й кримінальну відповідальність, але правоохоронці своє слово з приводу цього сумного випадку ще не сказали.

У лещатах хайтеку

Археологічна цінність ділянки, на якій має вирости бізнесова висотка, — не єдиний, хоча й великий мінус цієї новобудови. Крім цього, два місяці тому проти її появи категорично виступили мешканці будинку №5, що на майдані Рози Люксембург, та адміністрація Українського культурного центру (УКЦ). Жителі елітного району стверджують, що майбутній офіс фактично знищить їхній двір і перекриє доступ світла у вікна. А патріотично налаштовані городяни взагалі вважають подібне сусідство з пам’ятками архітектури — правовим і моральним безміром. До речі, будівля УКЦ у минулому була університетською церквою, в якій і зараз зберігається її купольна частина. Тому рішення притулити до знакового приміщення каркас бетонного монстра в УКЦ вважають не інакше як злочинним. До того ж поруч і за кілька десятків метрів від майбутнього котловану — діючі Успенський та Покровський собори. Згідно з існуючими правилами забудови, жодна наближена до них будівля не повинна бути вищою. А от скільки поверхів матиме дітище фірми «ХАРСТ», ніхто не знає й досі. За однією інформацією — 11, за другою — 16, хоча, в принципі, таке уточнення навіть не суттєве: у буд–якому випадку — це все одно більше, ніж може бути.

Спроба домогтися у стінах міськвиконкому бодай якихось пояснень не увінчалася успіхом. І тоді представники української громади Харкова та мешканці елітного будинку створили комітет порятунку Харківської фортеці, члени якого вимагають від мерії провести з цієї нагоди відкриті громадські слухання. А заодно ледве встигають реєструвати нових активістів «архітектурного» руху. Співголова комітету Олександр Гаврилов каже, що з проханням припинити руйнівне будівництво вони вже зверталися до всіх без винятку гілок влади, але їхню ініціативу підтримала лише начальник обласного управління культури Ніна Супруненко. Решта чиновників зайняли позицію мовчазного невтручання. Більше того, у Харкові досі не визначено кордони історичного ареалу міста, хоча, згідно з постановою Кабміну, ця робота мала б завершитися ще у 2005 році. Поки ж межі не окреслені, згідно з тим самим законодавством, ні про яку забудову не може йтися.

Але вона активно триває! Що з того вийде, харків’яни можуть пересвідчитися на прикладі залізобетонного велетня, що росте мов на дріжджах по Сумській, 10. Величезна будівля під назвою «Аве–Плаза» навіть без верхнього поверху вже затьмарила собою не лише граціозну будівлю Театру імені Шевченка, а й потужну споруду філії Національного банку. Пам’ятник Гоголю, за спиною якого починається майдан Поезії, при ній став маленьким, непомітним і, може, навіть недоречним, як і решта архітектурних пам’яток старого міста. Ця сіра, незграбна споруда фактично задавила собою увесь початок центральної вулиці Харкова, знищивши його архітектурну неповторність.

Цікаво, що «Аве–Плаза» зводиться на замовлення концерну «АВЕК» — головного фінансового дітища харківських БЮТівців, лідер яких активно позиціонує себе у ролі дієвого опонента нинішнього мера міста, «регіонала» Михайла Добкіна, звинувачуючи його команду в численних земельних аферах. Останній, у свою чергу, днями нарешті таки дав протокольне доручення вивчити можливість організації та проведення громадських слухань за фактом будівництва і реконструкції цього та ще одного «монстра» на тій же Сумській, які належать «АВЕКу». Але подібний крок мало схожий на зважену містобудівну політику, тому що хайтек у центрі міста наступає з усіх архітектурних шпарин без будь–якого плану та наукового обґрунтування і зупиняти це стихійне лихо як таке, схоже, ніхто не збирається. Скажімо, недавно містобудівна рада розглядала проект будівництва ще одного громіздкого офісного центру (два величезні корпуси, з’єднані скляною кулею), який затьмарить кафедральний Благовіщенський собор, уже згадану Успенську дзвіницю і зіпсує вигляд набережної річки Лопань. Крім цього, чиновники хочуть розбудувати до немислимих розмірів приміщення ЦУМу, аби перетворити його на торговельно–розважальний центр, і планують для точнісінько таких же потреб подовжити вгору пам’ятник архітектури XIX століття, колишнє приміщення Фізичного корпусу Харківського університету. «До нього притулять аналогічну споруду з кафе, рестораном і готелем на верхніх поверхах, — розповідає Ігор Рассоха, — що має з’явитися на місці кафе «Тимур», як сказано, «частини скверу перед Успенським собором. Тобто саме того скверу, де зараз збираються художники. Того собору, куди обов’язково возять туристів». До речі, з майданчика, який міститься поруч, відкривається розкішна панорама на Благовіщенський собор і набережну Лопані — унікального куточка Харкова, який зникне під згаданим вище кулеподібним монстром.

Коментуючи невдоволення городян процесом знищення історичного центру, Михайло Добкін каже, що депутатський корпус теперішнього скликання не видав жодної ділянки землі у центральній частині міста для будівництва сумнівних, з архітектурної точки зору, споруд. Але водночас і не відмінив, хоча рішення колег попереднього депутатського корпусу на сесіях скасовують цілими пачками. Правда, потерпають від цього перерозподілу, в основному, представники протилежного політичного табору.

Содом і Гоморра відпочивають

Проаналізувавши функціональне призначення майбутніх центральних новобудов, впору волати «пробі». Складається враження, що життєві потреби теперішніх мешканців Харкова зводяться, в основному, до двох житейських потреб: роботи в красивому офісі та блукання численними торговельними точками, де можна ситно попоїсти і добряче розважитись. Ні виставкових залів, ні концертних майданчиків, ні художніх галерей, ні нових музеїв, ні бібліотек у планах забудовників немає й близько. До того ж з’явилася стійка тенденція закриття діючих кінотеатрів і знищення паркової зони відпочинку. Проблема виродження духу на тлі культу тіла і споживацьких розваг — класичний синдром біблійних Содому та Гоморри, які канули в Лету через відверте нехтування почуттям міри.

Словом, Харків потребує активної дискусії на тему «Що є пріоритетним у новій концепції розвитку центральної частини міста?» і публічного обговорення запропонованих архітекторами проектів. Деякі пропозиції з цієї нагоди вже були озвучені. Ігор Рассоха, наприклад, пропонує на пустирі, виділеному пану Дукеру, звести новий корпус Бібліотеки імені Короленка (у місті немає жодного сучасного книгосховища з пристойною читальнею), а всі приміщення, що належали першому вітчизняному університету (район Успенського собору), передати під музейний комплекс. У будь–якому випадку центр Харкова, де щойно розкопали древнє городище і де ще зберігаються фрагменти Харківської фортеці та підземних ходів, не повинен зникнути під бетонними велетнями.