Якщо у вашому будинку «посєлілся замєчатєльний сосєд», який в екстазі ремонту ось–ось звалить вам на голову стелю або пробуравить ваш затишний клозет, готуйтеся до довгого ходіння по нервах. Зупинити неподобство ви зможете, тільки заблокувавши порушникові доступ до власної житлової площі. Бо жек не стане на вашу сторону. Що ж стосується закону, то, звертаючись до суду, ви мусите пам’ятати: тріщини на стінах ще слід «прив’язати» до активної перебудови в іншій квартирі, тобто довести, що вони виникли внаслідок чужих ремонтних робіт, а не тому, що були там від самого початку.
Батареї не просять вогню
Наш читач Володимир Іванович тихо й мирно прожив близько тридцяти років у будинку по вулиці Миколи Ушакова, 12. Доки в квартирі номер 23 не змінився власник. Нові хазяї затіяли капітальну перебудову, і наслідки не забарились: у Володимира Івановича відпала батарея, в інших сусідів тріснула стіна. У господаря квартири не було не те що совісті, а й фізичного тіла як такого — нового власника взагалі ніхто не бачив, а на обурених сусідів огризались тільки декілька будівельників. Моїй експедиції пощастило проникнути на поле бойових дій і побачити, як молодий пацан, вимахуючи віником, спочатку заступає хирлявим тілом сусідам прохід до апартаментів, а потім ретирується углиб квартири — мовляв, я нічого поганого не роблю, оце тільки сміття замітаю і ні про які батареї нічого й знати не знаю.
А масштаби перебудови між тим вражали: капітальні стіни господарі замінили на символічний гіпсокартон. «З чого складені наші будинки? — розмірковували сусіди. — Металевий каркас плюс бетон. Зруйнуємо бетонні стіни, і половина будинку впаде. А якщо своїми руйнуваннями вони зачеплять газову трубу, яку, між іншим, тридцять років ніхто не міняв та й не перевіряв як слід?!». Питання риторичне. Адже власник квартири або наївно розраховує, що «на його вік вистачить», або взагалі планує квартиру продавати. Тобто йому все одно, і жеку, до речі, — також.
У рідну житлово–експлуатаційну контору мешканці будинку №12 зі скаргами звертались не раз. Якось їм навіть удалося заангажувати на променад головного інженера. Жіночка прийшла подивитись на тріщини в стінах і повідомити, що мешканці «нехорошої квартири» дозволів на перебудову від жеку не отримували. Те саме каже і начальник жеку — на констатації цього факту його повноваження й уриваються.
Як узаконити «неузаконюване»
Юрист Тетяна Шмарьова, до якої по коментар звернулась «УМ», зазначила, що жек і справді не може регулювати подібні конфлікти — це поза межами його компетенції. Всі мешканці квартир багатоквартирного будинку перед законом є співвласниками його технічного обладнання, зокрема й несучих стін. Про це говорить «Закон про приватизацію державного житлового фонду», прийнятий ще в 1992 році. При цьому кожен власник окремого помешкання в теорії може творити у власному вулику все, що йому заманеться. Інша річ, коли такі дії починають загрожувати безпеці інших громадян. У цьому випадку, каже юрист, вони можуть звернутися по правову допомогу — але не в жек, а в суд. Хоча й тут необхідно вибудувати причинно–наслідковий зв’язок — довести, що всі «травми» ваша квартира отримала з подачі буйних сусідів, а не від власної «старості» абощо. Між іншим, відповідач у такій справі може проявити фантазію та захищатись у досить оригінальний спосіб: приміром, заявити, що подає в суд на архітектора свого будинку, який звів споруду, не придатну до комфортного життя, і тим самим спровокував перепланування квартири. Словом, ідучи до суду, слід бути дуже добре підготовленим, коментує Шмарьова.
Чого іншого, а візантійства у порушників вашого спокою вистачатиме завжди. А ще, можливо, у них знайдуться посередники. Деякі юридичні контори вже зараз пропонують узаконити «перепланування нерухомості та самовільного будівництва». «УМ» подзвонила в одну з них — «Ільченко та партнери», але по телефону розмови не вийшло: мабуть, розкусивши несправжнього «самовільного» забудовника, нам запропонували під’їхати в контору — для більш предметної бесіди та уточнення подробиць. Як цікаво все–таки влаштована наша держава — однією рукою вона створює приписи та правила, іншою плекає тих, хто їх порушуватиме.
Адже для того, аби зі спокійної душею гризти граніт власних стін, вам знадобиться такий набір документів: 1.Заява в райдержадміністрацію про те, що ви маєте намір розпочати перебудову в своїй квартирі, із детальним описом того, що саме ви збираєтесь у ній змінювати (відповідно, на такій заяві має бути дозвіл від районних чиновників). 2. Дозвіл від жеку. 3. Підтвердження вашого права власності на помешкання. 4. Протокол згоди сусідів. 5. Робочий проект перепланування від організації, яка має ліцензію від Міністерства будівництва. 6. Довідка–характеристика перепланувань від Бюро технічної експертизи. 7. Згода від: головного санітарного лікаря району, районного відділу МНС, газовиків, тепловиків, водоканалу та пожежників. Цікаво, чи не забагато бере на себе юридична контора, гарантуючи клієнту наявність усіх цих «папірців», включно зі згодою мешканців прилеглих квартир? Чи проблему вирішуватимуть у якийсь особливий спосіб, який смішно обговорювати по телефону?
Банальність ситуації, про яку ми говоримо зараз, підкреслює банальна відсутність із нею виходу. Виходить, що проти сили є тільки одна протидія: інша сила. Не хочеться уявляти собі картину, коли брат піде на брата з молотком у руках. Досить із нас локальних війн з охоронцями приватних фірм, які зводять у Києві «висотки». Безсовісного забудовника, як і раба, слід вичавлювати з себе щодня. І все буде добре.
ДО РЕЧІ
Півтора року тому саме внаслідок будівельних робіт постраждав житловий будинок на Жилянській, 120 б. У сусідньому з ним домі (№118) так активно наводили гламур, що 120–й просто не витримав і вкрився тріщинами. Мешканців постраждалого будинку в кількості 60 осіб терміново евакуйовували й поселили в готель. Забудовник обіцяв усім усе відшкодувати. Рівно через рік — під час виборчої кампанії мера Києва — Віктор Пилипишин казав, що забезпечить нещасних новими квадратними метрами. Чи виконав свою обіцянку Пилипишин, чи покарали винуватців інциденту, чи справили новосілля задоволені громадяни — про це історія мовчить. Але здоровий глузд настирливо пропонує на всі питання відповідь «ні».
