Одна з найвизначніших картин Кричевського стала власністю Уласа Самчука в кінці листопада 1941 року. «За прикметну для того часу ціну чотири тисячі карбованців і п’ять кілограмів сала», — згадував пізніше сам письменник. Разом із Самчуком картина помандрувала через усю воєнну Європу, була під бомбардуванням та артобстрілом, перейшла через табори для переміщених осіб, а згодом потрапила за океан.
Для Уласа Самчука полтавський краєвид руки Федора Кричевського над річкою Псел біля села Шишаки з зображеною дівчиною в плахті, яка стоїть під високими деревами, був на чужині символом України.
Завдяки старанням розпорядників спадщини письменника — подружжя Оксани та Ярослава Соколиків із Канади, — сприяння Президента України Віктора Ющенка та міністра культури і туризму Василя Вовкуна картина повернулася на Батьківщину, а вже до Рівного її доправили літературознавець Микола Жулинський, поет Іван Драч і генеральний директор Національного художнього музею України Анатолій Мельник.
Окрім передачі картини, на заході, приуроченому 21–й річниці від дня смерті Уласа Самчука, сталася ще одна прикметна подія. Як відомо, Самчук разом із дружиною Тетяною Праховою похований у далекій Канаді й питання їхнього перепоховання в Україні порушується давно. Але ні розпорядники спадщини — подружжя Соколиків, ні донька Тетяни — Ірина Прахова, не давали досі на це згоди. І тільки тепер Ірина Прахова, яка завітала до Рівного з Києва, погодилася на перевезення праху своєї матері та письменника на батьківщину.