Мільйонами несправжніх сердець лежить день Святого Валентина на базарних рундуках. Серця порцелянові, глазуровані, дерев'яні, серця турецькі і китайські, серця на обгортковому папері, якщо не встигають продатися, — переходять у наступний рік без знижок. Бо назавтра вони нікому не знадобляться і за безцінь. Непродані ж серця-тістечка зачерствіють, серця-повітряні кульки пов'януть, наче з них щойно витекла любов. Діяльність серцепродажної індустрії коротка, як життя метелика.
Уже років зо п'ять минуло, як із Заходу нам було трансплантовано це свято у вигляді плюшевого серця, великого і простого за формою, як мікімаусове вухо. Власне, Валентин і не планував увійти в цю країну в білій хламиді романтичного кучерявого мученика з чужого віросповідання. Він явився сюди таким, яким міг, — кіборгом глобалізації, щоб комерціалізувати приватне, бодай те, що надається до ринкового вжитку. Відтак продажі букетів і «валентинок» шалено зросли, а баланс любові і самотності у країні залишився сталим.
Зате українці підлаштували зайду під потреби власної ментальності і перетворили свято Валентина на близьке за статусом до всенародного гуляння. Очі святого широко і безсоромно витріщилися.
Українські чоловіки вже призвичаюються купувати «на Валентина» по кілька букетів, що, вочевидь, засвідчує уміння диверсифікувати джерела енергії та наявність потенції, щонайменше матеріальної (та це, власне, все-таки на добро). А купуючи цього дня пачку цигарок у бабусі з підземного переходу, ви чуєте вдячне: «С празднічком, дєвушка» і автоматично відказуєте не менш дурацьким: «І вас также». Свято двох поволі перетворилося на «груповуху» з ухилом у Восьме березня.
На шкільних дискотеках розігруються веселі кольорові презервативи, карпатські інструктори обіцяють провести «лижнею любові», кримські винороби заманюють продегустувати «напій коханців», який у звичайні дні називається просто пляшкою портвейну, урогінекологічні кабінети дарують знижки закоханим парам, кондитери засипають магазини коробками цукерок «З любов'ю», і безвусі продавці на запитання «Так з чим же канфєтки?» грайливо сміються, так буцімто вони самі щойно наповнювали ті ласощі начинкою. Корпоративні вечірки і просто гучні випивони на святого Валентина стають ще не обов'язком, але вже нормою. Втім саме це й не дивина у країні, де народ гуртує не революція, а чарка, і де єдиною підставою для відчуття Великої Спорідненості є наближеність до пивної діжки, неважливо в який пам'ятний день календаря — чи то 23 лютого, День лісоруба чи День захисту ховрашка від юннатів.
Дивуюся, що екстатичну енергію нації в переддень пришестя Валентина досі не помітили можновладці й не спрямували її до греблі передвиборчої кампанії. А так би круто рвонуло вгору рейтинги! Свіжою народооб'єднавчою ідеєю стало б, приміром, спорудження храму любові під патронатом Президента і за позабюджетні пожертви доброзичливців. Чому під патронатом Кучми? Та тому, що він на третій термін не йде, себто є фігурою нейтральною, а його нелюбов до Конституції зовсім не заперечує наявності в ньому інших форм любові.
О, храм Афродіти десь у Малому Кобелячку!.. Величні білі шпилі лагідно гвалтують полтавське небо. Вранішній туман облизує верби над Ворсклою. Вишневі садки млосно стікають соком. Низка чорних «мерсів» стрімко прориває білохатинкове тіло містечка і вдоволено гальмує біля храму. Президент сильним натиском ножиць перерізає стрічку. Стрічка падає плавно і лірично, як нічна сорочка. Поплавський заводить у мегафон «Кохайтеся, чорноброві...». Черномирдін переможено підспівує. Гербст не все розуміє, але охоче підмугикує, зачувши слово «москалі». У храмі волого і тепло, чутно, як нетерпляче тріщать зіппери закоханих. Літні жінки посміхаються, пригадуючи. Посли східних держав медитують. Просвітлення сходить навіть на зосереджені обличчя спеціальних гостей свята, тих, що чимало віддають щодень любові, але любові до Вітчизни: від журналістського цеху — пана Джангірова, від майстрів красного письменства — пані Околітенко, від мовознавців — пана Азарова. Лічильна комісія в особі пана Мішури перераховує голубів під храмовим дахом. Голуби туркочуть і піднімають по два крила — вони просто хочуть летіти.
Вітер тріпоче за щоки білий транспарант: «Бог — це любов». Усім хочеться вірити і любити. Щасливий натовп п'є «з горла» і навзаєм вітає зі святом.
Статуя святого Валентина мовчить — у неї пересохло в горлі.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
