Позачора, в четвертий день Євро–2008, «мушкетери» приступили до виявлення кращих у командних турнірах. Самі спортсмени твердять, що індивідуальні змагання та суперництво команд суттєво відрізняються. Тож у тих, чиї сподівання не справдилися в особистих баталіях, був шанс надолужити згаяне разом із партнерами по збірній. Першими, ще о восьмій ранку, на різнокольоровий (за вимогами Міжнародної федерації фехтування) килим київського Палацу спорту вийшли жінки–рапіристки.

Чомусь у нашій країні все відбувається не зав­дяки (підтримці, належному фінансуванню, достатній кількості стадіонів чи інших умов для проведення змагань), а всупереч. Іноді всупереч навіть погодним умовам. Стосується це, зокрема, доволі молодого виду спорту — вейкбордингу. Щодо технічних умов, то в Україні є лише одна база для тренувань, щодо природних — лише чотири місяці спортсмени можуть відшліфовувати свою майстерність безпосередньо на воді. Узимку їм доводиться перекваліфіковуватися в сноубордистів. Конкуренти ж українських майстрів вейкбордингу з інших країн можуть або цілий рік насолоджуватися теплими водоймами (як, скажімо, американці), або виїжджати на тренування в місця з прийнятними кліматичними умовами.