«У мене вкрали три години, які я міг провести з дружиною!»
Вам би стало до смаку простояти в черзі, щоб в’їхати до Києва, кілька годин? Тоді сміливо купуйте вантажівку і починайте займатися перевезеннями. А якщо найкращою приправою до сніданку вважаєте придорожню пилюку, то неодмінно сплануйте все так, аби перекусити поблизу села Стоянка, за 25 кілометрів від Києва. Бо саме тут зупиняються і чекають вечора всі вантажні автомобілі, що не можуть в’їхати до столиці з Брест–Литовського шосе. Тільки з 20.00 вони мають право заїжджати, а до того повинні стояти — так вирішила Київська міськдержадміністрація.
Як уже повідомляла «УМ», згідно з її рішенням, з початку минулого місяця в Київ обмежено в’їзд вантажного транспорту. Вантажівки масою понад 4,5 тонни можуть потрапити у столицю лише вночі — з 20–ї вечора до 7–ї години ранку. Виняток зроблено міжнародним перевізникам — для них забороненими є лише години пік, тобто з 7–ї до 10–ї та з 17–ї до 20–ї.
Відтак щовечора колона вантажівок, що чекають на заповітну 20.00, простягається на кілька десятків кілометрів. Великі «морди» фур дивляться сумними очима на недосяжний Київ. Натомість не дивляться вже туди їх власники — певно, давно набридло. Деякі поклали голову на кермо і дрімають, декотрі перебрались у спальне відділення кабіни, а інші залишили свої робочі місця і марнують час десь поблизу.
Група закарпатських водіїв розклала свої наїдки на баку фури і вечеряла. На запитання, чи добре смакує пікнік, вони лише гірко всміхнулись: «Ага. Ще й з піском!».
Тож кореспонденти «УМ» рушили далі і згодом зустріли компанію з двох російських водіїв, котрі чомусь привіталися фразою: «Водкі нєт!». А ось на наше запитання, як стоїться, Сергій і Валерій відреагували досить жваво: «Подивіться! В ліс не зайти! Як по мінному полю переступати треба. Сміття всюди валяється. Хоч би біотуалети десь поставили та контейнери для сміття!». Вони часто бувають і в міжнародних рейсах, тому могли порівняти умови «тут» і «там», що і робили з великим запалом. «Цивілізації ні у нас, ні в Україні немає! За кордоном на зупинці і душ прийняти можна», — каже Валерій. А для Сергія стосунки з міською владою набули ознак особистої образи. «Проїжджаючи Москву, я міг на кілька годин заскочити додому і провести трохи часу з дружиною. Тепер в мене вкрали і ці три години!».
Водії із західних країн, поляки та литовці, не поспішали виходити з розпечених сонцем кабін. На наші запитання посміхались трохи зніяковіло, як зазвичай це роблять іноземці, і розводили руками. Такі обмеження не є для них новими, позаяк уже існують у низці європейських міст. Різниця полягає в альтернативі. І там вона включає в себе більшу кількість варіантів, ніж узбіччя з зеленими насадженнями замість санвузла.
Олег Стадницький привозить в Київ із Західної України м’ясо. Для нього очікування виявляється досить дорогим. Річ у тім, що на сонці рефрижератор, в якому перевозиться м’ясо, працює на повну потужність. Це обходиться Олегу в додаткові 200 гривень на пальне. Збитки перевізнику, звісно, ніхто не відшкодує. Трохи згодом ми розпитували ще одного Олега, зі Львова, який сидів біля машини з філіжанкою кави і виглядав дуже втомленим. Його також непокоїли сміття та проблема туалетів. Як звітує на своєму сайті КМДА, навколо Києва створено достатню кількість обладнаних зупинок і паркінгів. Олег не знайшов жодної. Не знайшли цих «райських куточків» для «далекобійників» і кореспонденти «УМ».
Курчат восени лічать!
Тепер, коли після заборони минув майже місяць, перевізники вже навчилися підлаштовуватись під новий «режим» української столиці. Транзитники намагаються обминати її сільськими дорогами, хтось планує свій маршрут так, аби не потрапити в чергу. Також послабився і міліцейський контроль. У приватній розмові співробітник Державтоінспекції поскаржився кореспондентам «УМ», що це рішення КМДА не було попередньо узгоджене з ДАІ і значно підвищило навантаження на пропускні пункти. Тому міліціонерам і не вдається виконувати свої обов’язки сповна. Крім того, серед водіїв є чутки про можливість проїхати в «заборонену зону» за додаткову платню.
Насамкінець нам трапився ще один львів’янин, значно старший за своїх колег, Ігор. Висунувши лікоть з вікна старенького КаМАЗу, по–філософськи зауважив: «Як придумали, так і мусимо робити. Це ж не наша вина і не ваша». Але, незважаючи на пасивну позицію, він, як і всі решта водіїв, все ж збирався підтримати страйк перевізників, який заплановано на сьогодні. Його організовує «Асоціація міжнародних автомобільних перевізників України» (АсМАП) у відповідь на численні порушення прав водіїв, зокрема, і через згадані обмеження на в’їзд у столицю.
Міська влада, вустами своєї муніципальної газети «Вечірній Київ», уже радісно сповіщає про значне (близько 10%) покращення ситуації на дорогах Києва. Однак літній сезон зазвичай характеризується деяким зменшенням «трафіку» через відпустки. Це відомо кожному автомобілісту. Тож курчат рахуватимемо восени, а наразі задля вирішення проблем «далекобійників» пропонується відома бюрократична панацея — новостворена спеціальна комісія. Вона займатиметься видачею перепусток, встановлюватиме перелік товарів, що можна завозити в Київ без затримки, а також сприятиме оформленню місць для відстою.
Коли ми прибули до київського блокпосту з боку Одеського шосе, тут щойно пройшов дощ. Земля і глина в кюветі перетворилися на справжні грязеві ванни. З кабін виходило значно менше людей, які прогулювалися по невеликій ділянці асфальту між щільною колійкою вантажівок і болотом на узбіччі. Тут нам трапився Юрій Юрійович з Івано–Франківська. Його масне сивувате волосся падало на очі, а вуса майже губилися в густій щетині. Під очима Юрія Юрійовича синці вже більше схожі на гематоми. Йому вдалося пару годин подрімати під час простою, а до того востаннє спав позаминулої ночі. Скоро відкриють в’їзд, пан Юрій завантажить свою вантажівку купою м’яких іграшок і рушить.
Як і багато інших його колег, він опинився у стані, схожому на закоханих сову і жайворонка, оспіваних і латвійськими співачками, і сучасними українськими письменницями: їм конче потрібно зустрітися, проте їхні життєві ритми не збігаються. Так і тут: завантаження відбуваються вдень, але заїхати в Київ водій може лише ввечері. Цієї ночі Юрію знов сидіти за кермом і вдивлятися стомленими очима в невелику ділянку дороги, що вихоплюють з темряви фари вантажівки. Як член АсМАП Юрій Юрійович гаряче підтримує ідею страйку. Коли ми заговорили про це, вмить посерйознішав, ствердно закивав головою і сказав, що це єдина адекватна відповідь на дії КМДА. Певно, через нестачу сну накінці нашої розмови він так розпалився, що майже кричав: «У нас шофери ж не люди! Всі решта люди, а ми — ні. Так завжди було, що шофер усіх розвезе, а сам додому пішки йде».
Годинник ще не вибив восьмої, як щойно невільні «ледарі» — водії вмить стали серйозними і сфокусували погляд і волю на єдиній справі — дорозі — і єдиній цілі: тій, що десь там за обрієм зветься Києвом. Машини рушали одна за одною. Проміжки у щільній колійці розросталися і дорога вже не була чергою, а ставала знову просто дорогою.
Анна ШКІЛЬНА,
Андрій СВИРИДОВСЬКИЙ
