Ще років 20 тому на велелюдному Смілівському базарі можна було побачити немолодого чоловіка біля великої картини, на якій було зображене це старовинне містечко з усіма його розкішними церквами, знищеними в 1920–30–ті роки. Довкола юрмилися люди, чоловік захоплено розповідав історію містечка, та коли хтось хотів купити картину, чув відповідь: «Не продається».
Цим диваком був Феодосій Іванович Сахно зі Смілого, що на Сумщині — краєзнавець, художник, книголюб. Ми дружили з ним з 1966 р., тільки я можу сказати, скільки різного «самвидаву», яким я його постачав, передрукував він на своїй старенькій друкарській машинці «Ремінгтон». Десятки примірників робіт Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», Михайла Брайчевського «Возз’єднання чи поєднання?», «Раковый корпус» Олександра Солженіцина розповсюдили ми з ним між людьми.
Феодосій Сахно безпосередньо причетний до спорудження кількох пам’ятників Кобзарю. Один із них у дворі садиби Феодосія Сахна. Історія його така: ще 1963 р. товариш Феодосія Івановича сумський скульптор Яків Красножон подарував йому погруддя Тараса Шевченка для спорудження пам’ятника в центрі Смілого. Та місцеві власті розцінили це як вияв «націоналізму». І заборонили, мовляв, для пам’ятника нема підходящого місця. І тоді Феодосій Сахно, власноруч спорудивши постамент, встановив пам’ятник на батьківській садибі, організував його «урочисте відкриття». На протести ж голови сільради заявив, що «в себе у дворі я можу спорудити пам’ятник хоча б своїй тещі — вам яке до цього діло?». З часом поруч із погруддям Тараса Шевченка з’явилися мармурові бюсти Лесі Українки та Івана Франка, теж подаровані Яковом Красножоном. Нині цей колективний пам’ятник геніальній трійці України поставлено при вході до смілівської школи.
Після смерті Феодосія Сахна залишилися цінний архів, листи. Адже він дружив із Борисом Антоненком–Давидовичем, Григорієм Майфетом, Володимиром Сосюрою, Олександром Твардовським, дехто з них гостював у Феодосія. Бібліотекою і архівом подвижника варто зацікавитися київським та місцевим музеям. Феодосій Сахно гідний, щоб його іменем назвали вулицю в Смілому. Адже він автор унікального дослідження історії свого містечка.
Над «Історією Смілого» Феодосій Сахно працював чверть віку. Опрацював тисячі документів і публікацій, записав безліч переказів, легенд, пісень земляків. Осмислив історію, пропустивши її крізь своє серце. В «Історії Смілого» краєзнавець зробив спробу через минуле містечка, заснованого 1648 року, зрозуміти й оцінити історію всієї України.
Мало хто знає, що брат останнього кошового отамана Січі Петра Калнишевського Семен був священиком Покровської церкви в Смілому, а смілівський учитель Олександр Костянтинович Ціолковський (син видатного вченого) балотувався від виборців містечка до Установчих зборів... Багато таких невеличких відкриттів з історії рідного краю Феодосій Іванович зафіксував у своєму творі.
Феодосій Сахно народився 1918 р. Він пам’ятав і українізацію (саме вчився у школі), і колективізацію, і страшний 33–й, коли, рятуючись від голодної смерті (добра половина села тоді вимерла), покинув батьківську хату й подався у світи заробляти на шмат хліба. Полтавщина, Запоріжжя... Колись у Смілому було понад 15 тисяч жителів, переважно ремісників, понад 70 магазинів. Після репресій його населення зменшилось удвічі, і колишнє сотенне містечко Лубенського полку перетворилося на село.
21 червня 1941 р. червоноармієць–прикордонник Феодосій Сахно звільнився в запас після трьох років служби. Доки оформляв папери, прощався з друзями, засутеніло. Тож вирішив переночувати на заставі, а вже вранці вирушати на Сумщину. Прокинувся від вибухів... У батьківську хату він, учасник оборони Ленінграда, блокадник, поранений і контужений, зміг навідатися лише через кілька років.
Війна для старшого лейтенанта Сахна закінчилась у Львові. І хоча ще з дитинства мріяв стати художником (під кінець дійсної служби, ще перед війною, навіть документи в Академію мистецтв відправив), доля розпорядилася інакше: довелося служити довго, як і мільйонам його ровесників. У рідне містечко повернувся 1963 р. І відразу став до громадської роботи, віддався улюбленій справі — краєзнавству і малюванню, яке викладав у школі.
У застійні роки Феодосія Івановича після одного з його публічних пристрасних виступів місцеві керівники оголосили... божевільним і поставили питання про його арешт. Лише втручання республіканських інстанцій врятувало його від розправи за вільнодумство і принциповість.
Нещодавно в старовинному містечку Сміле, що на Сумщині, відбулося відкриття Літературно–краєзнавчого музею імені Феодосія Сахна. Символічно, що ця подія збіглася з 90–річчям від дня народження Сахна, автора унікальної книги «Історія Смілого», виданої посмертно лише 2004 року. На урочистому зібранні з нагоди відкриття музею вирішили перевидати цю книгу до 360–річчя заснування Смілого, що відзначатиметься восени цього року — профінансувати її перевидання пообіцяв сумський підприємець Валерій Буханцов, значною мірою завдяки якому створено музей. До цієї дати Валерій Михайлович планує також спорудження пам’ятника жертвам Голодомору 33–го.
Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>
Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>
У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>
На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>
Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>
Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>
