Малюнок Миколи КАПУСТИ.
Рік у рік улітку на узбережжі Азовського моря неабиякою популярністю користується дитяча «страшилка», яка починається словами «Стоїть чорний–чорний ліс...». Щоправда, розповідають її вже в переінакшеному вигляді — «Лежить чорний–чорний пісок...» А любителі чорного гумору відгукнулися на цю ж тему риторичним запитанням: мовляв, якщо можна купатися в Чорному морі, то чому не можна засмагати на чорному пляжі?.. Йдеться про пляжі на Азовському узбережжі, забруднені моноцитовим піском, що ще зветься «чорним» і має репутацію джерела підвищеного радіоактивного фону — від 30 мікрорентгенів на годину і більше.
Джерелом забруднення пляжів фахівці називають елементи торієвої групи — радіоактивні вулканічні породи, що залягають глибоко в земній корі. Через розлам ці породи потрапляють вже безпосередньо на дно, а затим із часом після кожного шторму хвилі виносять їх на берег. А ще існує припущення і про «людський фактор», завдяки якому «чорний пісок» має майже постійну «прописку» на деяких тутешніх пляжах. У цьому випадку згадують фарватер порту Маріуполя, де земснаряди, очищаючи судохідний канал, прискорюють потрапляння моноцитових пісків на місцеві пляжі.
Безпосередньо на пляжах зони з подібним піском визначити неважко. Здебільшого це плями довжиною від 20 сантимерів до півметра, вони мають майже чорний колір і дуже блищать на сонці. «Чорний торієвий пісок добре видно після шторму, коли нові його порції потрапляють на берег, — свідчить завідуючий відділом радіаційної гігієни Маріупольської міської СЕС Ігор Єгоров. — Раніше такий пісок навіть вивозили з пляжів і закопували в глину. А тепер здебільшого його присипають чистим звичайним піском і боронують, що значно зменшує випромінювання».
Спеціалісти кажуть, що «Чорні піски» можна зустріти практично на всьому Азовському узбережжі. Його сліди є навіть на заповідній Білосарайській косі — улюбленому місці відпочинку тутешніх жителів та численних приїжджих, у Першотравневому районі, в Мелекіному, Урзуфі і в тому ж Маріуполі. А лідирує пляж «Піщаний» у селищі Піщане, де цього року виявили близько 250 квадратних метрів торієвих пісків із підвищеним фоном.
За словами Ігоря Єгорова, у травні випромінювання тут становило до 60 мікрорентгенів на годину, що значно більше норми (природний радіаційний фон в Україні від 8 до 30 мкР/год, у Донецькій області — 25 мкР/год), але на початку червня рівень уже був нормальним. А ось деякі незалежні експерти свідчать навіть про 100 і більше мікрорентгенів на годину. Хоча фахівці в переважній більшості переконані, що здоров’ю відпочивальників насправді нічого не загрожує.
«Зони «чорного піску» на Азовському узбережжі зустрічаються дуже часто, однак не треба перебільшувати їхню небезпеку, — вважає начальник відділу радіаційної гігієни СЕС Донецької області Наталя Дубровська. — На відстані всього одного метра ці зони абсолютно не шкідливі. Для людини значно небезпечнішим є сонячне випромінювання та космічна радіація».
Ще категоричнішою є думка заступника головного державного санітарного лікаря обласної СЕС Лариси Гусєвої, яка добре володіє темою, оскільки свого часу готувала й захищала кандидатську дисертацію «Радіаційно–гігієнічна оцінка моноцитових пісків Азовського узбережжя». «Я десять років займалася цією проблемою, — каже Лариса Гусєва. — Ми проводили відповідні дослідження, і тому я запевняю — «чорні піски» не становлять ніякої загрози для людини».
Як свідчить заступник головлікаря обласної СЕС, до вибуху на Чорнобильській АЕС на «чорні піски» взагалі майже не зважали. І цією проблемою фахівці почали займатися вже після 1986 року. Причому ці «дари моря» вивчали «з усіх боків» не тільки донеччани, а й їхні колеги з Києва та Москви. «Такі піски не можуть заподіяти шкоду здоров’ю пляжників, — переконана Лариса Гусєва. — Хіба що з цим рівнем фону людині на моноцитовому піску треба лежати й не вставати півроку...»
Утім, попри подібні запевнення, фахівці все ж приділяють належну увагу пляжам, що мають репутацію «чорних». Зокрема на «Піщанці», як звуть цей пляж тутешні жителі, стовбичить попереджувальний знак «Обережно, торій» та написи на кабінках для перевдягання «Увага! Торієві піски! Перебування на території пляжу небезпечно для здоров’я через підвищену радіоактивність піску».
До речі, згаданий пляж в останні роки не входить до переліку тих, де спеціалісти дають дозвіл купатися чи просто засмагати. Хоча щовесни тут, як і на всьому узбережжі, після сезонних штормів працівники місцевої СЕС та комунальники, озброївшись дозиметром, перевіряють території на наявність «чорного піску». Потім ці ділянки просто боронують, аби чорні смуги не так впадали у вічі.
А тим часом маріупольські пляжники не дуже й звертають увагу на «чорні піски». Звісно, вони не ризикують влягатися на темних смугах чи плямах, однак до ймовірної загрози здоров’ю з цього боку ставляться дещо скептично. І показуючи в бік чорних труб металургійних гігантів імені Ілліча та «Азовсталі», кажуть, що їх більше непокоять оті шкідливі викиди в повітря та воду, які справді є дуже небезпечними. А ще частіше нарікають на санітарний стан пляжів та якість морської води.
І мають для цього всі підстави. Приміром, на початку цього літа 80 відсотків водойм Донеччини не відповідали санітарним вимогам. У половині проб фахівці виявили відхилення за санітарно–хімічними показниками, у 30 відсотках — за мікробіологічними. Тому на цьому тлі «загартованих» забрудненим довкіллям любителів поніжитися на березі Азова, схоже, вже не злякаєш ніякими «чорними пісками».
Жителів сіл Троянівка та Бірки, що в Зіньківському районі, обурив той факт, що приватне підприємство «Картопля Полтавщини», яке веде господарську діяльність, зокрема й на території Бірківської сільської ради, розорало орендовані землі площею 28,7 гектара, які були луками, оскільки розміщені безпосередньо біля річки Грунь-Ташань, iз таким прицілом, щоб вести на них інтенсивне землеробство. >>
У народі кажуть: щоб життя немарно прожити, треба збудувати дім, посадити дерево і виховати дитину. Лісівники Великокопанівського лісництва за своє життя висадили тисячі дерев. Справа ця доволі копітка: спочатку в спеціальних розплідниках вирощують саджанці для подальшої висадки, а пізніше за допомогою спеціальної машини їх висаджують у відкритий ґрунт. >>
Зазвичай тихе та спокійне курортне місто Бердянськ, що у Запорізькій області, нині активно укріплює свою оборону. І невипадково — відомий курорт розташований за кілька десятків кілометрів від буремного Донбасу. >>
34-річний Сергій Антоненко підкреслює: це не бізнес, а переконання. Йому прикро від того, що наша Україна, яка могла б бути райським куточком, настільки засмічена. Тому молодий чоловік, за першою освітою технік-механік, а за другою, вищою, — економіст-правознавець, от уже 10 років власними силами бореться за чистоту навколишнього середовища, розгрібаючи смітники. >>
Маленьке село на межі Дрогобицького і Сколівського районів стало відоме кілька років тому завдяки фестивалю української історичної культури «Ту Стань!», хоча музей–заповідник існує вже давно, з 1994 року. Колишнє місто–фортеця виконувало важливу прикордонну місію і згадувалось як рівня Львову, Перемишлю і Галичу. Перші згадки про фортецю датуються 1340 роком.
До Урича веде нелегка дорога. Здавалося б, якихось кілька кілометрів від відомого на всю Україну курорту Східниця, можна і пішки пройти. Але. Дорога проходить через ліс, у гiрськiй місцевості. Та й майже битий шлях зі щебнем автобаном не назвеш. Від найближчого міста, Борислава, до Урича — годину їзди. А з громадським транспортом ситуація ще гірша: автобус ходить раз на добу, дiстатись можна або пішки, або автостопом. Уздовж усього села протікає річечка, хати часто стоять на узвишшях, до них ведуть сходи. А одразу за селом починаються скелі, де колись була фортеця i, за місцевими легендами, бував сам Довбуш. За кілька років фестивалів місцеві звикли до туристів, але святкування масштабних корпоративів заможних підприємств тут ще не було. Нещодавній корпоратив начебто і не приховувався, але серед місцевих мешканців почали поширюватися чутки, а на сайті заповідника в цей день з’явилася інформація, що він закритий для відвідування з «технічних причин». До слова, жодне львівське ЗМІ і словом не згадало про грандіозне гуляння. >>
Державне підприємство «Львівський лісовий селекційно–насіннєвий центр» розташоване в селищі Брюховичі Львівської області. І це — єдине підприємство на всю країну, яке застосовує сучасні технології в насінництві. >>
