В українському сегменті Північного Приазов’я найбільше суб’єктів курортного бізнесу задіяно у Кирилівці й Бердянську (Запорізька область). Солідна дещиця функціонує нелегально, позаяк у Кирилівці, приміром, відсутній реєстр оздоровниць. У селищній раді кажуть, ніби їх 300 «з гаком», але хто ж знає, скільки тіньових витримує отой «гак»?.. А це ж суттєво не лише з позиції інтересів податківців, а й налагодження інфраструктури. На Пересипі, скажімо, днями припинено роботу аварійного водогону, і треба ж знати, скільки водовозок ганяти до узбережжя...
У Бердянську проблема не лише з водопостачанням і відсутністю централізованої каналізації на знаменитій Бердянській косі (саме тут розташовані майже всі — тобто близько сотні — оздоровниці міста–курорту). Не знято проблеми потужної радіолокаційної станції, яку років зо п’ять тому облаштували прикордонники просто в зоні відпочинку сотень тисяч курортників.
Зрештою, курортник звик дистанціюватися від засипаних мертвою рибою пляжів Бердянської коси. А ось повну руйнацію її центральної частини можна спостерігати вперше. Після листопадової стихії береги почали укріплювати хаотично, що і наступ моря на косу не зупинило, і поставило хрест на багатьох пляжах. Десятки мільйонів сподівається одержати з бюджету нинішня влада, вустами заступника мера Вадима Тихонова згадуючи злим нетихим словом попередню: в «епоху Валерія Баранова» (попереднього мера), як вважають, саме й було запущено механізм недолугої забудови місцевої коси, і природа зреагувала на цей земельно–будівничий дерибан.
Не вельми тішить гостей Бердянська введена рішенням сесії міськради «плата за парковку» на косі. Нібито добровільна — аби прокуратура не мала претензій (торік її заборона набрала чинності де–факто по завершенні сезону, коли було зібрано близько 700 тисяч гривень!). Та без «енної» суми, залежно від кількості місць у транспортному засобі, до курортної зони ви не потрапите. До речі, місць паркування на косі вистачає лише для кожного третього–четвертого прибульця.
Із Запоріжжя до приазовських курортів можна дістатися автобусом чи «маршруткою» (квиток до Кирилівки коштує 43, до Бердянська — 34—45, до Приморська — 40—49 гривень).
На Бердянській косі приватник бере не менше 50 гривень із людини за добу.
Бердянська коса стала зоною особливої уваги ще й через стан пляжів. Цьогоріч надто рано розпочався мор морського бичка, до його меліоративного вилову задіяли до трьох десятків суден (щоденний «урожай» — 150—200 тонн), однак у районі Новопетрівки напівмертва риба таки «зійшла на берег». До речі, фахівці прогнозують подальше зниження кисню у водах Азову, що загрожує черговою хвилею «самовбивства» бичків.
Жителів сіл Троянівка та Бірки, що в Зіньківському районі, обурив той факт, що приватне підприємство «Картопля Полтавщини», яке веде господарську діяльність, зокрема й на території Бірківської сільської ради, розорало орендовані землі площею 28,7 гектара, які були луками, оскільки розміщені безпосередньо біля річки Грунь-Ташань, iз таким прицілом, щоб вести на них інтенсивне землеробство. >>
У народі кажуть: щоб життя немарно прожити, треба збудувати дім, посадити дерево і виховати дитину. Лісівники Великокопанівського лісництва за своє життя висадили тисячі дерев. Справа ця доволі копітка: спочатку в спеціальних розплідниках вирощують саджанці для подальшої висадки, а пізніше за допомогою спеціальної машини їх висаджують у відкритий ґрунт. >>
Зазвичай тихе та спокійне курортне місто Бердянськ, що у Запорізькій області, нині активно укріплює свою оборону. І невипадково — відомий курорт розташований за кілька десятків кілометрів від буремного Донбасу. >>
34-річний Сергій Антоненко підкреслює: це не бізнес, а переконання. Йому прикро від того, що наша Україна, яка могла б бути райським куточком, настільки засмічена. Тому молодий чоловік, за першою освітою технік-механік, а за другою, вищою, — економіст-правознавець, от уже 10 років власними силами бореться за чистоту навколишнього середовища, розгрібаючи смітники. >>
Маленьке село на межі Дрогобицького і Сколівського районів стало відоме кілька років тому завдяки фестивалю української історичної культури «Ту Стань!», хоча музей–заповідник існує вже давно, з 1994 року. Колишнє місто–фортеця виконувало важливу прикордонну місію і згадувалось як рівня Львову, Перемишлю і Галичу. Перші згадки про фортецю датуються 1340 роком.
До Урича веде нелегка дорога. Здавалося б, якихось кілька кілометрів від відомого на всю Україну курорту Східниця, можна і пішки пройти. Але. Дорога проходить через ліс, у гiрськiй місцевості. Та й майже битий шлях зі щебнем автобаном не назвеш. Від найближчого міста, Борислава, до Урича — годину їзди. А з громадським транспортом ситуація ще гірша: автобус ходить раз на добу, дiстатись можна або пішки, або автостопом. Уздовж усього села протікає річечка, хати часто стоять на узвишшях, до них ведуть сходи. А одразу за селом починаються скелі, де колись була фортеця i, за місцевими легендами, бував сам Довбуш. За кілька років фестивалів місцеві звикли до туристів, але святкування масштабних корпоративів заможних підприємств тут ще не було. Нещодавній корпоратив начебто і не приховувався, але серед місцевих мешканців почали поширюватися чутки, а на сайті заповідника в цей день з’явилася інформація, що він закритий для відвідування з «технічних причин». До слова, жодне львівське ЗМІ і словом не згадало про грандіозне гуляння. >>
Державне підприємство «Львівський лісовий селекційно–насіннєвий центр» розташоване в селищі Брюховичі Львівської області. І це — єдине підприємство на всю країну, яке застосовує сучасні технології в насінництві. >>
