На початку червня на Світязі тихо й безлюдно. Зате вода в найчистішій водній перлині України віддзеркалювала такою чистотою і бездонністю, що очам було боляче.
Сезон тут короткий — починається в липні й закінчується, коли діти йдуть до школи. До 1 вересня береги озера порожніють. Тутешнім селянам не хочеться втрачати фактично півліта, коли кожен погожий день рік годує.
Особливість нинішнього курортного сезону — ось–ось мають здати в експлуатацію очисні споруди на урочищі Гряда, де розташовано 70 баз відпочинку. Друга черга очисних, на які так чекав Світязь, збудована як за державний кошт, так і за гроші власників баз. Хоча й цього року не всі курортні заклади на Гряді будуть функціонувати, оскільки не всі вони під’єднані до очисних.
Цьогорічні ціни за ліжко–місце коливаються поки що в межах 40—50 гривень за добу (залежно від зручностей) і від 100 гривень та вище (номери з душем, кондиціонером тощо). Бажаючі можуть, знайти тут навіть котеджі–люкс по 100 доларів за номер.
Поки що напівпорожнє й наметове містечко з автостоянкою, де люблять відпочивати прихильники дикого туризму.
Але ще ніхто з туристів не повертався зі Світязя через те, що не мав де прихилити голову. Якщо не на Гряді, то в селі Світязь у приватному секторі завжди можна знайти вільне ліжко–друге. Ціни й тут дещо зросли порівняно з минулим літом: від 35 до 50 гривень треба буде викласти одній особі за ніч, проведену в селянській хаті з різним рівнем комфорту.
Якщо ж красоти Світязя вам не по кишені, а цивілізація дістала так, що терпіти несила, беріть намет — і на будь–яке із 20 шацьких озер, до кольору, до вибору, як кажуть. Цілюще чисте повітря, така ж вода, ягоди з грибами — все це забезпечено в будь–якому куточку шацького краю. І не тільки.
На Волині з її 218 озерами (а додайте ще понад 130 річок і річечок) мальовничих куточків, дякувати, ще вистачає. Особисто переконалася в цьому, нещодавно провівши два дні на березі озера Святого, що розташоване в сосновому бору на Старовижівщині. Майже три кілометри по лісовій дорозі, де піски такі, як прибалтійські дюни на узбережжі Фінської затоки, здолає без проблем не кожна іномарка. Зате варто ризикнути, щоб побачити серед предковічного лісу плесо Святого, на берегах якого облаштована одна–єдина невеличка база відпочинку на кілька десятків людей. Тут навіть зозулі не витримують тиші і кують зранечку до сходу сонця. І, здається, нічого кращого немає на землі, як вранішнє купання в тумані, що клубочиться над Святим, коли сонце ще не прокинулося, а вода така тепла, як парне молоко...
У такі хвилини як ніколи розумієш, як багато ми здобули, і як багато втратили із наступом цивілізації...