Які кадри вирішують усе

      Когорту так званих номенклатурних працівників недаремно порівнюють із колодою карт. Як би ретельно не перетасовувалися шістки, королі й тузи — проте деінде виникне добре знайоме обличчя. Причому нерідко це обличчя буває добре знайоме через недобрі справи. Нікого, мабуть, не здивую, якщо мова знову піде про тих, хто має професійно охороняти від зазіхань букву закону.

      Дніпропетровщина — регіон особливий, багатий на талановитих керівників. Хоча деякі з них вирізнялися не простим, а кримінальним талантом (згадаймо принаймні Павла Лазаренка). Не дивно, що, працюючи поряд iз такими людьми, і охоронцям закону не завжди вдається зберігати ідеальну чистоту мундира. Підтвердженням цього стали результати недавніх перевірок дніпропетровських міліціонерів: 20 карних справ, близько 2000 співробітників органів притягнуто до адміністративної відповідальності, 81 — звільнені за службові недоліки. Проте операція «чисті руки», на жаль, не переросла в операцію «чиста голова», під якою слід розуміти місцеві органи юстиції. Хоча, судячи з кількості скарг стосовно їхньої діяльності, що особливо зростають останнім часом, повинна була б перерости. Утім, у здобутках та огріхах Дніпропетровського управління юстиції нехай розбираються компетентні органи. Ми ж звернемо вашу увагу лише на деякі цікаві моменти.

      За деякими даними, з державної кишені на облаштування зовнішнього вигляду будівлі облуправління юстиції було витрачено близько 150 000 гривень. Що характерно, ці капіталовкладення у косметичний ремонт відбувалися на тлі заборгованості управління перед комунальними службами за спожиту електроенергію та послуги телефонного зв'язку.

      Надзвичайно цікавою є постать нинішнього керівника обласного управління юстиції Володимира Єремєєва. Неодноразово Володимир Борисович наголошував на важливості «шанувати закон», пропонував «повідомляти про будь-які негативні факти», щоб «будь-який негатив, який би чиновник за ним не стояв, дати принципову та привселюдну оцінку». Словом, поводився як справді демократичний та принциповий керівник, готовий служити вірою і правдою рідній державі, закону та моралі. За це, мабуть, був удостоєний ордена Святого Станіслава і навіть грамоти Кабміну. І, що найцікавіше, — планує отримати звання заслуженого юриста України.

      Цікаво, бо більше десяти років у житті пана Єремєєва сталася подія, яка, за мірками цивілізованих країн, мала б поставити жирний хрест на його правоохоронницькій кар'єрі. Наказом №333 прокурора Дніпропетровської області від 5 липня 1990 року його було звільнено з посади і водночас з органів прокуратури за власним бажанням. Виявляється, що, працюючи старшим слідчим прокуратури Самарського району, він, як написано в наказі, «вступив у недозволений зв'язок з раніше засудженою особою, що перебувала під гласним адміністративним наглядом, підірвав авторитет працівника прокуратури. У його діях формально містяться ознаки зловживання службовим становищем». Суть тієї справи зводиться до того, що охоронець закону повернув пояснення з приводу групового згвалтування одному з його учасників, який «розрахувався» за послугу ремонтом автомобіля дружини Єремєєва. Проте, згідно з цим же наказом, «суттєвої шкоди в результаті цих дій не було». Тому максимальним покаранням Володимира Борисовича стало те, що він пішов з очолюваної посади за власним бажанням. Звичайно, можна сперечатися з приводу правильності юридичних формулювань. Але якщо падіння авторитету працівника прокуратури вважається несуттєвим фактором, то стає зрозумілим подальше казкове перевтілення Володимира Борисовича. Близько п'яти років він працював у різних комерційних структурах, після чого... знову повернувся в органи. Спочатку обіймав посаду головного спеціаліста з державної реєстрації нормативно-правових актів, а незабаром став начальником обласного управління юстиції. І знову — наче злий фатум навис над скромним служителем закону. То навколо нього ходять чутки, що він відпочиває в Туреччині за нереально низькими цінами. То виникають прикрі непорозуміння з чотирма легковими авто, які держава виділила управлінню юстиції і які зникли у невідомому напрямку.

      Але з усієї цієї історії випливає одна мораль. Якщо у нас досі існує потерта колода карт, у якій усі обличчя вже відомі (причому далеко не з позитивного боку), то значить, це комусь потрібно. Питання — кому?

Віра СВІТЛИЧНА.