Хата дітьми багата

Їх восьмеро: Ангеліні — одинадцять, Володі — десять, далі: Святослав, Ярослав, Шехіна, Гриша, Амос, Софійка — їй, наймолодшій, виповнилося два роки. «Ми в ордер вписали всіх і ще один рядочок залишили порожнім, про всяк випадок», — посміхається заступник Лебединського міського голови Василь Каща.

Досі родина жила в домі, меншому наполовину. Випадок дав їм щастя оселитися тут. Однак випадковості — мова Бога, кажуть люди.

П’ятнадцять обранців

«Ми ніколи про таке й подумати не могли, — каже глава сім’ї лебединських новоселів Іван Шостак. — Я працював охоронцем, отримував 700 гривень. Ліда останні роки — тільки з дітьми. Жили з моєю мамою. Де б такі кошти взяти?!» Справді, несподіваний, просто–таки чарівний дарунок.

Спільний проект «Зігрій любов’ю дитину» стартував у грудні минулого року на зустрічі Президента з представниками бізнесу та влади. Тоді Віктор Ющенко пріоритетним завданням нинішнього року визначив вирішення проблеми житла для багатодітних сімей. Керівники великого бізнесу підтримали цей проект у регіонах. У Сумщини з’явився потужний меценат — ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча».

У лютому підписали угоду між обласною владою, меценатом та Сумським обласним благодійним фондом «Благовіст», який мав реалізувати надані кошти. Завдання ж визначили так: вирішення житлових та матеріально–побутових проблем 15 родин області, в яких виховують вісім і більше неповнолітніх дітей. На це маріупольці пообіцяли перерахувати два мільйони гривень.

«Усі гроші, що прийшли з першим переказом, 800 тисяч гривень, ми вже використали і можемо прозвітувати перед комбінатом, — каже президент «Благовісту» Галина Карпенко. —У Лебедині ми придбали будинок за 181 тисячу гривень, ще на 40 тисяч провели ремонтні роботи і купили побутову техніку. Розпочався ремонт, купляємо обладнання для будинків у Буймері Тростянецького району, у селах Липняк та Храпів­щина Сумського району, на Глухівщині...»

Утім була ситуація, коли одна з родин, якій запропонували допомогу за проектом, від нового дому відмовилася. Хоча живуть, треба сказати, зовсім не в розкошах. Причина? «Благовіст» не просто купує дім, а й укладає угоду з родиною, в якій обумовлює, що сім’я не має права продавати подарований будинок упродовж десяти років. Адже йдеться про сім’ї з неповнолітніми, тому має бути гарантія, що ці діти виростатимуть у належних умовах. Дізнавшись про таке зобов’язання, батьки від будинку відмовилися. Чи будуть вдячні їм діти? Справа родинна...

На урочистостях з нагоди вручення ключів родині Шостаків підкреслили: Сумщина стала першою в Україні, де за проектом «Зігрій любов’ю дитину» придбано будинок і вже передано господарям. Попереду — ще чотирнадцять новосіль.

Як Шостаки стали першими

На це запитання начальник управління молоді та спорту обласної адміністрації Віктор Бобиренко відповідає просто: «Хто першим встав, той і тапочки взув». Галина Карпенко пояснює: лебединці не просто швидко відреагували на пропозицію проекту, а й дуже ретельно поставилися до оформлення документів. Це — найбільший клопіт у всьому процесі. Бо ж зробіть щось не так, і матиме родина не лише дім, а й проблеми, якщо мова колись піде про його дарування чи продаж. Належне оформлення паперів — той пункт угоди, виконання якого взяла на себе влада. На жаль, не всі місцеві керівники зрозуміли його важливість. «Якби не Василь Іванович Каща, з яким ми безпосередньо працювали, то й тут новосілля могло відбутися не так швидко», — зауважує президент «Благовісту».

А чому саме Шостаки? Адже, як розповів міський голова Лебедина Анатолій Троян, у місті 102 сім’ї, де росте більш як три дитини. З них у 30 — більше п’яти дітей. Місто пишається своїми мамами–героїнями, яких тут десять. Але ж мали вибрати родину, де дітей не менше восьми і всі вони неповнолітні. Коло звузилося. А коли настав час робити вибір, на прийом до Анатолія Трояна якраз і прийшла Лідія Шостак із проханням допомогти вирішити побутові проблеми. «Я особисто був у них вдома, подивився, що допомога справді потрібна. І родина хороша. Так і збіглися всі обставини».

Дім, де є місце любові

Доля звела Ліду та Івана у 96–му. Вона родом із села Василівка Роменського району, він — із Василівки Лебединського. Їй було 27, вона вже 10 років пропрацювала медсестрою. Він — старший. Отож планування родини було цілком усвідомленим.

У Лідиних очах, попри святковість моменту, відсвічує втома: спробуйте з такою родиною впоратися. Але допомагає свекруха. Раніше жили разом, тепер Катерина Степанівна свою хату продала і купила іншу поруч із садибою дітей.

Легше стало справлятися, коли Іванові у відділі соціального забезпечення виділили щомісячну допомогу з догляду за дітьми. «Раніше з чергування прийду — відіспатися треба. Зараз, коли весь час при сім’ї, встигаю значно більше. Все, що за домом, — моє: сад і город, магазин чи аптека, батьківські збори у школі... А Ліда займається будинком».

...Вони зустрічали гостей біля воріт усією родиною. А міська влада подбала і про музик, і про співаків, і про яскраві кульки та квіти. Ключі від будинку вручив батькові виконуючий обов’язки голови обласної дер­жавної адміністрації Микола Лаврик. «Добре, що в нас з’явилася можливість поліпшити умови життя хоча б кількох багатодітних сімей», — сказав він.

Коли розрізали урочисту стрічку, семирічний Ярослав з однієї з подарункових коробок витягнув... кота. Новосілля — так новосілля! Діти разом із гостями зайшли в будинок, до якого ще тільки звикають, — просторо, не так, як раніше! А головне — і вода в домі, і можливість її підігріти, і нова автоматична пральна машина, і обладнана кухня... А душевний затишок у цій родині панував завжди.