Таким виглядає з літака Великий Соловецький острів із незліченними маленькими озерцями.
Фотографуванням Віктор Ющенко захоплюється ще з дитинства. Односельці згадують, як часто тоді ще зовсім юного майбутнього Президента можна було побачити із «Зенітом», в об’єктив якого потрапляли мальовничі хоружівські пейзажі, природа, люди. Згодом улюблене хобі довелося на деякий час відкласти, але нещодавно в руках Президента знову почали помічати фотоапарат.
Як розповідає сам глава держави, повернутися до фотографії його спонукала виборча кампанія «Нашої України», під час якої Ющенко з командою об’їздили всю країну. Політичний лідер продовжив фотографувати, не покинув цю справу й на посаді Президента. Тож в архіві В. Ю. назбиралися вже тисячі знімків, зроблених як в Україні, так і за її межами. Адже під час візитів до інших держав, після завершення офіційних справ та переговорів, Ющенко береться за камеру, націлюючи її на природні красоти, архітектурні пам’ятки тощо. «За ці п’ять–шість років я бачив і фотографував дуже багато цікавих картин. І в мене є ідея — видати альбом, можливо, й багатотомний, у якому зафіксувати всі ці речі», — зізнався Ющенко журналістам по завершенні офіційного візиту до Лівії (в Африці він також не випускав із рук фотоапарата).
Звичайно, Ющенко–фотограф не міг не зафіксувати й те, що побачив під час своєї першої поїздки на Соловецький архіпелаг. Неймовірно красива природа, вражаючі види старовинного монастиря — і холодний жах, яким проймають до кісток «притулки» для непокірних періоду всесильности російських імператорів та катівні тоталітарного радянського режиму. Багатовікові монастирські мури, концтабірні камери для ув’язнених, місця страт, де були розстріляні тисячі українців із «Соловецького етапу», — усе це зафіксував президентський «Нікон D70».
У дипломі про вищу освіту 40-річного Валерія Бондаренка написано: лікар ветеринарної медицини. Та з ветеринарією в нього якось не склалося. Аби заробити на життя, почав, як і багато хто, займатися торгівлею. Жив у Харкові, а 14 років тому перебрався до Полтави. Разом із дружиною Владою почав багато мандрувати світом. >>
Бій оголошено. Воїни у важких обладунках роблять перші кроки назустріч і здаються неповороткими. Та раптом усе прискорюється — і загін із протилежного боку ристалища за кілька секунд опиняється поруч. З жорстким бряцанням мечі опускаються на щити. Вже падають на землю бійці, зовсім не жартома повалені супротивниками. >>
Щоб помилуватися краєвидами Львова згори, достатньо піднятися на Високий замок чи міську Ратушу. Проте лише цими загальновідомими оглядовими майданчиками місто Лева аж ніяк не обмежується. Старовинне місто з костелами та церквами має свої таємниці усюди, зокрема й на дахах. >>
Саме зі столиці Галичини вісім років тому почалася мода на карети і «європейські» упряжі (екіпажі, запряжені двома або чотирма кіньми). Коні львівського каретного двору і в кіно знімаються, і туристів катають, і навіть беруть участь у рицарських боях. >>
Від серйозного коломийця Миколи Савчука до смішного — один крок. Нежурливої слави він зажив собі «золотими» коломийками, перелицьованими на новий діалектний лад, тонким гумором і влучною сатирою. Хоча чоловік він, як не крути, здебільшого солідний (приміром, очолює видавничо–редакційний комітет «Енциклопедії Коломийщини» — багатотомного академічного видання). Та його нестримний потяг до сміху час від часу дає про себе знати. Часто — оригінальними проектами, які стають гордістю коломийців та принадою для туристів. Один з останніх — приватна «Весела оселя», яка прихистила постійно діючий музей сміху, відеотеку з кінокомедіями, бібліотеку книжок, альбомів карикатур та українських гумористично–сатиричних часописів від середини ХІХ століття і дотепер. >>
Старі машини харківського клубу «Самохід» «знімалися» у серіалі «Ліквідація» та ще в сімох картинах. Вони незмінно беруть участь у парадах 9 Травня і з’являються скрізь, де є потреба продемонструвати техніку минулого століття. У кожного з цих раритетів — своя історія, нерідко пов’язана зі знаковими подіями або іменами відомих людей. На цих автівках, мотоциклах, броньовиках ніби закарбувалася мить, яка більше ніколи не повториться, але має у часі свого живого свідка. Їх у світі лишилися одиниці, тому всі поспішають побачити те, чого завтра може й не бути. >>
