Розмін монументів?

Навіть у святкових заходах із нагоди 225–річчя рідного міста, яке Севастополь відзначає сьогодні, тутешня міська рада і міська держадміністрація не спромоглися дійти консенсусу. Як відомо, депутати на чолі зі своїм «регіональним» головою Валерієм Саратовим збиралися в День міста 14 червня урочисто відкрити пам’ятник російській імператриці Катерині ІІ, який напередодні привезли з Сімферополя. Натомість місцеві представники президентської вертикалі налаштувалися на аналогічний захід у бухті Омега — там постане скульптура славетного українського гетьмана і флотоводця Петра Конашевича–Сагайдачного. Цей пам’ятник відлили в металі ще шість років тому і відтоді зберігали на території севастопольського підприємства «Авліта».

Проти Сагайдачного — місцеві проросійські сили, які бачать у фігурі гетьмана «націоналістичний» символ та передусім ватажка, який разом із поляками ходив у походи на московитів. Проти Катерини — активісти українських організацій та державний Київ.

На боці Севастопольської міськдержадміністрації, яку очолює Сергій Куніцин, — буква закону, позаяк гетьман повністю «пройшов» усю марудну процедуру відповідних дозвільних рішень та узгоджень. На відміну від «вражої баби» Катерини. Через це, власне кажучи, увіковічнювати в місті моряків її скандальну персону поки що заборонив місцевий Господарський суд. «Не було узгодження з управлінням земельних ресурсів, адміністрацією, відділом охорони культурної спадщини, — розтлумачив представникам мас–медіа перший заступник голови міськдержадміністрації Володимир Казарін. — Адже пам’ятник Катерині хочуть встановлювати в охоронній історичній зоні».

Як можна зрозуміти, проросійська міськрада погоджується на своєрідну «рокіровку» пам’ятників. Голова міськради Саратов каже, що не піде на конфронтацію, але від намірів ставити Катерину не відмовиться. А пам’ятник імператриці, мовляв, з’явиться вже після всіх урочистостей. Таким є бажання більшості городян та депутатів міськради.

Свою позицію з приводу цього у зверненні до Президента Віктора Ющенка висловила громадська організація «Український Севастополь». Вона просить главу держави завадити відкриттю монумента «аморальній цариці», бо сама церемонія може призвести до «зіткнень і кровопролиття».

Утім це ж саме може спричинити і запланований захід із гетьманом Сагайдачним — окремі проросійські сили напередодні заявили, що проведуть акції протесту і зірвуть церемонію. І в них є досвід: наприкінці квітня прибічники зближення з Росією своїми грізними попередженнями змусили керівництво міської адміністрації та ВМС України перенести на невизначений термін (ба навіть відмовитися від самої ідеї) урочистого відкриття на Графській пристані меморіальної таблички з нагоди 90–річчя підняття жовто–блакитних стягів на кораблях Чорноморського флоту. Севастопольські «москвофіли» вважають проявом «нацизму» не лише сучасну політику Києва, а й період національного піднесення 1918 року.

Принципову прогалину з невідкритими пам’ятними знаками вчора в рамках акції «Севастополь — українське місто» збиралися надолужити активісти молодіжного крила партії «Наша Україна» під орудою Степана Барни. Щоправда, вони лише прикріпили плакат про історичну подію на стінці й поклали на пристані квіти.

Невдовзі після цього через міліцейський кордон продерлися місцеві депутати від КПУ, ПСПУ і «Руського блоку». Плакат вони зірвали і викинули в море, а квітами змели шкаралупу яєць — тих, якими «розстріляли» плакат молодих «нашоукраїнців».

ДОВІДКА «УМ»

Петро Конашевич–Сагайдачний

Роки життя: 1570 (точна дата невідома) — 20 березня 1622.

Навчався в Острозькій школі на Волині. Працював учителем, згодом — помічником київського судді. Став козацьким ватажком, кошовим отаманом Війська Запорозького, провідником реєстрового козацтва.

Організатор кількох вдалих походів проти Кримського ханства, Османської імперії, Московського царства. Особливої поваги заслужив після взяття турецької фортеці Кафи (1616 р.). На чолі козацького війська брав участь у поході польского королевича Владислава (1618 р.) — порятував королевича, запрошеного частиною московського боярства в часи смути на російський престол.

Меценат православних шкіл. Оспіваний в українських піснях та думах.