Наука останнім часом усе більше нагадує магію: ми інтуїтивно побоюємося результатів її діяльності, але водночас чекаємо від неї ще більших див. Заборонений плід пізнання, як символ втраченого раю, з кожним роком стає дедалі актуальнішим. Прокинутися одного ранку з чіпом у голові, правда, зараз ніхто не хоче (з висоти сьогодення це і є справжнісіньке пекло), але ж не факт, що ми так само думатимемо завтра. Маніпуляція людською свідомістю, вважає харківський філософ Валентин Чешко, дійшла до небезпечної межі, за якою людина може перестати бути самостійно мислячим індивідуумом.
Диспут фізиків та ліриків на тему: «Що врятує людство — холодний розум чи палке серце?» безуспішно триває щонайменше років триста. Тому книга «Небезпечне знання» у суспільстві ризику», що вийшла недавно друком у Харкові, скоріше, продовження старого діалогу у формі давнього пошуку істини. Але, як з’ясувалося, давність цієї проблеми ніскільки не применшує її теперішньої актуальності. Найстрашніше тільки починається, попереджає один із співавторів книги доктор філософських і кандидат біологічних наук, харків’янин Валентин Чешко. Хоча з ним, звісно ж, не погоджується генетик і біотехнолог, донедавна киянин, а тепер професор Московського аграрного університету Валерій Глазко.
На думку технолога–практика, лише наука може вивести людство на істотно новий рівень пізнання, забезпечивши йому майбутній розвиток, тому вчений просто зобов’язаний мати свободу наукової творчості. Ризики ж для життя, які виникають при цьому, можна усунути, створивши чіткі правила поводження з сучасними технологіями. Але ж у тому то й лихо, не погоджується з Валерієм Глазком гуманітарій–філософ Валентин Чешко, що зараз ризики від впровадження новітніх розробок вийшли на якісно новий рівень. Ціною помилки (а від неї не застрахований жоден науковий пошук) може стати життя на планеті. Якщо ж витримаємо все і таки врятуємось, то далі топтатимемо Землю у якісно новій формі. Тобто істоти у нашому тілі вже не будуть людьми у теперішньому розумінні цього слова. На зміну гомосапієнсу, ким ми вважаємо себе зараз, прийде якийсь невідомий гомомашинімус. А все тому, що науковці розробили технології модифікації не лише генетичного, а й соціокультурного, пізнавального коду людини, і тепер можуть керувати розумовими процесами. На думку вченого, ми вже стоїмо на порозі абсолютно нової реальності, і Україна дуже ризикує стати полігоном для практичного впровадження цих ноу–хау. Більше того, через те, що в нас немає власної системи управління новітніми ризиками (Захід про це вже давно подбав), ми можемо опинитися у становищі якраз тієї найслабкішої ланки, з якої почнеться крах теперішньої земної цивілізації. Йдеться про незворотні процеси деструкції гуманізму та гуманності, що й дозволяють сучасній людині вважатися саме людиною.
Деякі елементи тотального контролю над особистістю, що має всі шанси стати частиною нашої реальності, впроваджуються вже зараз. На Заході, наприклад, власникам вугільних копалень заборонено проводити генетичне тестування шахтарів на схильність до захворювання силікозом. «Тобто хочеш померти від руйнування власних легенів, будь ласка, це твоя особиста справа, — каже Валентин Чешко. — Але водночас ця норма стає обов’язковою при доборі персоналу для власника авіакомпанії. У цьому випадку свобода вибору конкретної людини обмежується свободою збереження життя інших людей».
Узагалі метод генетичного тестування, який активно розробляють на Заході, все більше нагадує джина, який ще не випурхнув із закупореної пляшки, але вже неабияк лякає своєю непередбачуваністю. З допомогою цього ноу–хау можна дізнатися про людину фактично все — до якого роду діяльності вона схильна, якими хворобами страждатиме на тому чи іншому відрізку часу, в який спосіб її краще використати для досягнення більшого виробничого результату.
На перший погляд — ніби все добре: глибше вивчиш себе, успішніше реалізуєш. Але оскільки кожне наукове відкриття має свої плюси і мінуси, а людство за допомогою нових технологій із більшим бажанням копає собі глибоку яму, ніж відрощує духовні крила, то джин у пляшці і цього разу причаївся не з янгольської когорти. Адже той, хто володітиме цим методом, отримає у свої руки механізм маніпулювання людською свідомістю. Тому суспільство, аби не потрапити під тотальний контроль, мусить розробити чітку законодавчу базу, яка б суворо регламентувала доступ фахівців до особистісної інформації кожного з нас. Принаймні саме так цивілізовані держави досі керували ризиками від впровадження нових технологій. Але справа в тому, що такі засоби безпеки не спрацюють у випадку з методом контролю генетичного коду. Адже комітети з біоетики (саме так найчастіше зараз називають органи, наділені суворими наглядовими функціями), за словами Валентина Чешка, мають усі шанси перетворитися на структуру, що тотально контролюватиме і кожного з нас, і суспільство в цілому.
Як усе відбуватиметься на практиці, можна прослідкувати вже зараз, спостерігаючи за впливом на свідомість людей реклами і сучасних політтехнологій. Наші діти «досягають успіху» винятково з пляшкою пива у руках, нас розфарбували у різні політичні кольори і пересварили за регіональним та мовним принципом, ми лікуємося тепер здебільшого «по ящику» і багато працюємо лише для того, аби у суспільстві безрозмірного споживання до нас не прилип імідж лузера. «Реклама і сучасні політтехнології, — каже Валентин Чешко, — це інший бік контролю генетичного коду і біомедичної сфери, щоправда — більш м’який і стосується переважно нашої свідомості. Але все ще попереду. Той факт, що людина тепер може впливати на власну біосоціальну природу, з моєї точки зору, виходить за рамки звичайної технологічної проблеми. Вона стає глобальною. Проблема ризикованого знання — реальна, а не вигадана».
Тобто джин уже на старті, і може статися так, що цього разу гамівної сорочки для нього не знайдеться. І оскільки науковці спочатку створюють свої ноу–хау, а вже потім думають над тим, як боротися з наслідками їхнього практичного впровадження, людство цього разу і справді опинилося перед глибокою прірвою. Йдеться тепер не про фізичне, як у випадку з ядерною зброєю, знищення, а духовне, особистісне. Ти ніби ще живий і доволі успішний, але більше не мислиш глобально, не любиш, не відчуваєш сердечного болю і не знаєш, чому в твоєму мозку порожнім анахронізмом жевріє дивний принцип «не вбий».
«На кожну зброю вчені завжди знаходили антизброю», — у тій же дискусії заспокоює громадськість колега Валерія Глазка, харківський академік Борис Гриньов. «Знаходили досі. А при нинішньому шаленому темпі розвитку науки можемо і не встигнути, — уточнює Валентин Чешко і додає водночас доволі тривожний коментар. — Кілька разів у пресу просочувалася інформація про те, що у комп’ютери американського виробництва, виготовлені на експорт, закладався чіп, який у певний момент може вивести цю техніку з ладу. Чим загрожує сучасному суспільству декомп’ютеризація, тепер уже знають усі. Такий експеримент дуже схожий на зброю. З аналогічним успіхом можна в генетично модифіковані ліки закласти певну послідовність нуклідів і «вимкнути» на певному відрізку часу людей, наприклад, «потрібної» національності. Новітній геноцид без зайвої мороки не забариться. Наука, на жаль, довела свою повну нездатність передбачати всі результати своєї діяльності і неспроможність їх контролювати».
Відомий американський футуролог Рей Курцвайль, прогнози якого збуваються з неймовірною точністю, недавно виступив з новим баченням майбутнього. За його даними, на Землі невдовзі настане давно обіцяна фантастами ера штучного інтелекту. Десь приблизно у 2029 році з’явиться комп’ютер, який нарешті пройде так званий «тест Тьюринга» і вмітиме настільки вдало підтримувати розмову, що його не можна буде відрізнити від живого співбесідника. Причому першим кроком до появи цього кіборга стане вживляння у людський мозок штучних інтелектуальних біологічних наноблоків, які у багато разів збільшать розумовий рівень людей і розширять їхні можливості за рахунок швидкості збору і обробки інформації. Тобто мікрочіпи дозволять таким «головам» прораховувати варіанти зі швидкістю комп’ютерів і навіть спілкуватися з віртуальним світом через власну нервову систему. «За великим рахунком сьогоднішня цивілізація уже є машино–людською, — каже Рей Курцвайль. — Машини здійснюють сотні видів діяльності на рівні людини, або навіть краще. Ми використовуємо їх для того, щоб примножити наші фізичні та розумові можливості. Наступним кроком стане безпосереднє злиття людини з машиною».
Інструкцію щодо керівництва нами майбутніми науковці напевно теж придумають. Складається враження, що після невдалої спроби оживити розумного робота хтось винахідливий вигадав набагато зручніший і дешевший спосіб — механізувати для виконання конкретних функцій безпосередньо людину. Технології модифікації генетичного і соціально–культурного коду, схоже, відіграють у цьому процесі далеко не останню роль. Тож, можливо, це всього лише наступний крок в еволюції людської спільноти і боятися особливо нічого? «Я згоден, на такий крок доведеться піти заради збереження просто розумного життя на планеті, — припускає Валентин Чешко. — Але якщо ми принципово змінимо свою біологічну основу, то одразу ж перестанемо розуміти, що, власне, трапилося з Ромео і Джульєтою, чим так палко переймався Андрій Болконський і страждав Гамлет. Можливо, для когось це і не страшно. Але для мене ситуація, коли мої нащадки не розуміють своїх предків, — певна емоційна катастрофа. Це будуть уже інші розумні істоти». І напевно — уже не люди.
Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>
У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>
Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>
Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>
