Екс–посол Швейцарії у ЄС Бенедикт фон Чарнер: Навіть окремі документи, укладені з ЄС, проходять випробування референдумом

Останній із референдумів відбувся у Швейцарії 1 червня. Щоб більше прояснити унікальні механізми народовладдя, кореспондент «УМ» попросив прокоментувати результати цього референдуму відомого дипломата, екс–посла Швейцарії в ЄС Бенедикта фон Чарнера.

Ще раз знайшло підтвердження старе правило: якщо питання не зовсім зрозуміле, то швейцарці схильні відповісти на нього «ні». Цього разу на референдумі, який відбувся 1 червня, громадяни відхилили три конституційні поправки солідною більшістю — в дві третини голосів. Врахуйте, що жодна конституційна зміна не може бути проведена в кантонах без схвалення на загальнонаціональному рівні. Це запобіжник, завдяки якому великі й густонаселені регіони не можуть домінувати над маленькими.

Перше питання, винесене на референдум, стосувалося процедури набуття громадянства. Щоб отримати швейцарський паспорт, кандидат повинен, звичайно, відповідати всім правовим вимогам (наприклад, тривалість проживання в країні). Додатково місцеві органи влади повинні вирішити, чи іноземець достатньо інтегрувався у суспільне життя (знання мови, звичаїв, фахова підготовка тощо). Але хто повинен вирішувати це? В більшості місцевостей країни створені спеціальні комісії, які індивідуально екзаменують претендента. Якщо рішення комісії негативне, то кандидатам мусять пояснити причини відмови, і вони мають право подавати апеляцію, якщо вважатимуть, що з ними повелися несправедливо. Швейцарська Народна партія стверджує, що натуралізація є не адміністративним, а політичним рішенням (щось на зразок виборів), тому запропонувала, щоб рішення з цього питання також приймалося шляхом референдуму, на результати якого, як відомо, не можна подавати апеляцій. Дебати були додатково підігріті заявою голови партії Кристофа Блохера про те, що чинна на цей час процедура дозволяє «масову натуралізацію» і полегшує отримання громадянства кримінальними елементами. Насправді число іноземців, які мають підстави для отримання громадянства і хочуть цього, є відносно малим. Тож
1 червня 64 відсотки громадян Швейцарії відхилили цю пропозицію Народної партії.

Швейцарська Народна партія також програла битву урізання того, що вона називає урядовою пропагандою. Для членів Федеральної Ради стало звичкою відігравати активну роль у захисті позицій уряду під час кампаній, які ведуть до конституційних чи інших референдумів. На переконання партії пана Блохера, такі публічні дебати повинні бути полишені винятково політичним партіям, іншим приватним структурам та ЗМІ, а права уряду мають бути обмежені винятково офіційною заявою з питання дискусії та публікацією короткого інформаційного повідомлення. Ця пропозиція в разі її прийняття на референдумі відкрила б двері для потужних лобістських груп, а уряд не мав би можливості викласти свої аргументи. Але ця пропозиція на референдумі була відхилена 75 відсотками виборців.

Для пересічних громадян було радше важко зрозуміти, про що йшлося в третій конституційній поправці. Початково запропонована швейцарською Народною партією поправка про урізання видатків на медичне обслуговування населення була ще більш радикальною, зокрема шляхом різкого зменшення обов’язкового медичного страхування. Але в процесі тривалих парламентських дебатів ця пропозиція була вилучена і замінена компромісним текстом, у якому міститься низка широких принципів із цього питання. У ході дебатів з’ясувалося, що новий запропонований конституційний текст, можливо (зауважте, що лише «можливо»), підсилить вплив приватних груп зі страхування здоров’я у фінансуванні лікарень та обмежить для пацієнтів свободу вибору лікаря. У підсумку швейцарці переважною більшістю голосів — у 69 відсотків — заявили, що немає потреби у внесенні цього додаткового параграфа до Конституції.

Які питання будуть винесені на найближчі референдуми? Скидається на те, що швейцарці будуть змушені голосувати, імовірно, в травні 2009 року з приводу двох питань, які пов’язані з політикою білатеральних домовленостей з Європейським Союзом. Наразі така політика базується (але як ще довго?) на угодах про зв’язки з ЄС, зокрема на таких, як угода про Європейську економічну зону. Двосторонні угоди були укладені після референдуму 1992 року, на якому громадяни Швейцарії відхилили пропозицію про вступ їхньої країни до ЄС.

Перше з питань тепер перебуває на розгляді в парламенті Швейцарії, і стосується воно звичайного розширення угоди про вільне пересування людей, яка була прийнята 2002 року з терміном дії сім років. Таке розширення угоди, яке підтримує більшість парламентаріїв, наштовхується на спротив політичної опозиції, яка вороже ставиться до будь–якого збільшення припливу закордонної робочої сили на місцевому ринку праці. Більш імовірно, що продовження дії цієї угоди буде підтримане громадянами на референдумі з двох причин. По–перше, тепер стало цілком зрозумілим, що лібералізація швейцарського ринку праці обернулася успіхом і функціонує дійсно дуже добре. По–друге, відмова в розширенні згаданої угоди буде автоматично означати зупинення дії шести інших угод з ЄС, оскільки вони складають єдиний пакет із першою. Євросоюз наполіг на прийнятті такого пакету угод із Швейцарією (у нас це називають «принципом гільйотини»), щоб наша держава не діяла у взаємних відносинах за принципом «клюнути і втекти», тобто щоб не співпрацювала лише у вигідних їй питаннях. Якщо швейцарці скажуть «ні» в цьому питанні, то це буде означати кінець усім двостороннім угодам з ЄС.