Корсари полів

Конфліктна ситуація, про яку піде мова, могла б залишитися тільки фактом відносин між кількома сільськогосподарськими формуваннями та їхніми засновниками і не заслуговувала б на увагу в загальноукраїнській газеті, якби не два принципові «але».

По–перше, вона безпосередньо стосується темпів розвитку в Україні такої галузі, як кукурудзівництво, тим паче що у цієї культури є всі підстави невдовзі претендувати на роль одного з пріоритетів аграрної сфери. Як свідчить закордонний досвід реалізації біопаливних програм, саме кукурудза — оскільки її врожайність одна з найвищих — виходить там на перші місця як сировина для виготовлення біоетанолу. В нашій країні, після спаду інтересу до качанистої і різкого скорочення посівів, зараз намітився швидкий прогрес. Нинішнього року площі під цією культурою зросли майже на тридцять відсотків у порівнянні з 2007–м. По–друге, події, що сталися на Вінниччині, яскраво віддзеркалюють ті типові схеми, за якими відбувається перерозподіл власності в аграрній сфері цілої держави, причому їхні автори та виконавці надто не переймаються, наскільки законними є такі дії.

Лист до редакції від І. М. Семенцова, керівника підприємства «Земун Поле плюс», розташованого в Києво–Святошинському районі, до якого додавався цілий пакет документів на підтвердження правдивості описаного, примусив виїхати у відрядження на місце розгортання подій і зустрітися з людьми.

Поки є що взяти…

Аби краще зрозуміти колізії, не обійтися без короткого екскурсу в передісторію, яка сягає ще 1991 року. Саме тоді українсько–сербське підприємство «Земун Поле Україна», яке займалося науково–виробничою діяльністю зі створення нових гібридів кукурудзи, почало співробітничати з КСП «Надбужжя» в селі Чернятка Бершадського району Вінниччини. Упродовж дев’яностих українські селекціонери спільно з колегами з Югославії створили тут два нові сорти — «Бершадь» і «Десна», а вирощене ними елітне насіння широко районувалося в Лісостепу й на Поліссі — його продали партнерам по 35 тисяч тонн у 1995 та 1996 рр. Тоді ж для розвитку місцевого сільгоспвиробництва «Земун Поле Україна» вклало у Чернятці кошти, еквівалентні 10 мільйонам доларів. Зокрема, авансувалося будівництво камерної сушарки для зерна кукурудзи, яка мала працювати в комплексі з існуючим у господарстві насіннєвим заводом.

У 2000 році на базі «Земун Поле Україна» було створено дочірню структуру — товариство з обмеженою відповідальністю «Земун Поле плюс», яке стало його послідовником у розвитку селекційних програм.

Відомі економічні труднощі дев’яностих років призвели до того, що КСП «Надбужжя» опинилося в боргах, причому як перед кредиторами, так і перед дер­жавою, не сплатило обов’язкові податки до бюджету. І хоч у господарстві й далі функціонували всі підрозділи, вчасно засівали поля і збирали врожай, реалізація його не давала можливості виборсатися з боргів.

Після реформування на основі КСП організували кооператив «Надбужжя». При розпаюванні майна низку об’єктів незавершеного будівництва не включили до паїв, а направили на погашення заборгованості перед кредиторами. Зокрема, підприємству «Земун Поле Україна», відповідно до спільної угоди між партнерами, було передано згадану вище недобудовану камерну сушарку. Затим цей об’єкт викуповує ТОВ «Земун Поле плюс», закінчує будівництво і вводить в експлуатацію. Крім того, товариство у повному обсязі оформляє пакет документів на відведення землі, яка рішенням сільської ради виводиться із земель кооперативу «Надбужжя», та на право власності на цей майновий комплекс. Заключним документом стало свідоцтво про право власності, видане 19 липня 2001 року Тульчинським бюро технічної інвентаризації.

Вартість сушарки перекрила лише частину господарських зобов’язань кооперативу «Надбужжя» перед партнером, тому в лютому 2004 року він передав до ТОВ «Земун Поле плюс» у рахунок часткового погашення решти кредиторської заборгованості ще три об’єкти — ковбасний цех з обладнанням, зерносклад, цех із переробки сої та льону. Сумарна вартість усіх трьох об’єктів становила тоді 452 тис. гривень, і вони також не були включені до переліку майна, що підлягало розпаюванню.

Плануючи працювати в Бершадському районі довго і займатись не тільки насінництвом, а також враховуючи, що кооператив «Надбужжя» не може виборсатися з боргів, ТОВ «Земун Поле плюс» ініціює створення товариства з обмеженою відповідальністю «Агродар», до активів якого передає три зазначені об’єкти. Вони склали сімдесят відсотків статутного фонду. Решту тридцять відсотків внесла група фізичних осіб — міноритарних співзасновників. Згодом, а саме 7 вересня 2006 року, право власності на це майно за ТОВ «Агродар» було визнане рішенням третейського суду, що діє при Юридичній корпорації «Принцип».

Знайшли «інвестора»... на свою голову

Щоб виробництво нормально запрацювало, потрібно вкласти гроші, але в «Земун Поле плюс» вільних коштів не було. Тоді й виникла потреба в залученні інвестора, який би дав фінансовий поштовх.

Ось тут і вийшла на сцену ще одна дійова особа — киянин Анатолій Пешко, якого в серпні 2005 року порекомендували керівникам «Земун Поле Україна». Після переговорів він висловив готовність допомагати подільським аграріям коштами і мати на тому зиск.

Однак, як розповів керівник «Надбужжя» Павло Лавренюк (він очолював господарство одинадцять років), так звані «інвестиції» від самого початку мали відверто прагматичний характер і здійснювались у формі договорів купівлі–продажу. Тобто Пешко виділяв кошти, а у відповідь на нього переписувались активи: зерно, худоба тощо. Словом, жодних ризиків.

Новий партнер дуже скоро висловив бажання увійти до складу співзасновників підприємства, і незабаром воно трансформувалося в ТОВ «Надбужжя Агро», де Пешкові дісталося 66 відсотків статутного фонду. Та оскільки нова структура стала правонаступником ще й колишніх боргів, то її банківські рахунки неодноразово блокувалися податковою службою.

Розв’язання проблеми знайшлося воістину «Соломонове»: у Чернятці з’являється ще один господарюючий суб’єкт — підприємство «Надбужжя плюс», цілком підвладне новому партнерові. Працювали обидві структури згідно з умовами договору про спільне виробництво. За словами Лавренюка, зобов’язання між ними розподілялись так, що затрати з виробництва в основному лягали на «Надбужжя Агро», а плоди діяльності пожинало насамперед «Надбужжя плюс». Образно кажучи, годували корову одні, доїли — інші.

Незабаром фінансові проблеми накрили «Надбужжя Агро» зі швидкістю снігової лавини. На сьогодні кооператив оголошений банкрутом, по ньому триває ліквідаційна процедура, а в Чернятці з успіхом працює «Надбужжя плюс».

Щоб уможливити це, Пешко здійснив ще одну операцію — 30 грудня 2005 року скупив у людей більшість майнових паїв, розрахувавшись живими грішми. Пайовики погодилися за майно сукупною вартістю 4 млн. 888 тис. гривень отримати всього 1 млн. 444 тис. гривень. Утім, на те була їхня добра воля.

Що ж, у країні подібних історій — не злічити. Проте найцікавіше — попереду.

Мила серцю «помилочка»

Договір про купівлю–продаж майнових паїв нотаріально не посвідчувався — його затвердив своїм рішенням від 6 січня 2006 року третейський суд, що діє при Всеукраїнській громадській організації «Асоціація спеціалістів в аграрній сфері «Третейська ініціатива». Частиною цього рішення є перелік проданих будівель, де під номером 33 значиться насіннєвий завод.

Минає кілька місяців, як на світ з’являється нове рішення того ж таки третейського суду — «ухвала про уточнення рішення» від 3 травня 2006 року. Той самий третейський суддя І. В. Насадюк підтверджує своє попереднє рішення, але перелік проданих будівель на цей раз викладається детальніше. Скажімо, по насіннєвому заводу, який досі згадувався тільки одним рядком, іде точний перелік різних приміщень, де під четвертим підпунктом ми знаходимо запис: «Кукурудзосушарка з прибудовами на насіннєвому заводі».

Так–так — це та сама камерна сушарка, на яку п’ять років тому ТОВ «Земун Поле плюс» отримало свідоцтво про право власності! Більше того: і до майнового фонду, який підлягав розпаюванню, вона не включалась, і на насіннєвому заводі не знаходиться — відведена під неї земля тільки межує із заводською. Що водило рукою третейського судді І. В. Насадюка, котрий включив її до ухвали, і на якій підставі — знає, либонь, тільки він сам. Ну, можливо, ще хтось зацікавлений.

Але наслідки «милої помилочки» не забарилися: нині на підставі рішення третейського суду Анатолій Пешко намагається оформити право власності на сушарку, а виставлена охорона не допускає до праці на об’єкті представників ТОВ «Земун Поле плюс». Правда, зробити «переоформлення» виявилося непросто, адже існує рішення сільської ради про відведення землі саме ТОВ «Земун Поле плюс». Як розповів Чернятський сільський голова Станіслав Олексій, попри вчинений на нього тиск, він категорично відмовився завіряти будь–які ліві «документи».

Відтак настає черга міняти власника ще кількох ласих шматочків. Причому спосіб, обраний для цього, виглядає значно фантастичнішим.

21 березня цього року до третейського суду Юридичної корпорації «Принцип» звертається з позовом ТОВ «Надбужжя Агро» (нагадаємо: те саме, яке нині перебуває в процесі ліквідації) і просить скасувати його рішення від 7 вересня 2006 року, котрим право власності на ковбасний цех, зерносклад, цех із переробки сої та льону визнано за ТОВ «Агродар». І це при відсутності третейської угоди між сторонами — така обставина взагалі виключає будь–яке третейське провадження. Знову милі процесуальні «помилочки» з далеко не процесуальними наслідками.

І що ви думаєте? Суд приймає позов до розгляду! А далі — рука третейського судді М. Ф. Сологуба позов задовольняє і замовлене рішення скасовує. Підставою для скасування стала… недовіра до печатки, якою завірялась угода!

Поки що конфлікт у розпалі. Як повідомив «УМ» президент фірми «Земун Поле Україна» Іван Семенцов, обидва сумнівні рішення третейських судів незабаром будуть оскаржені в компетентному суді. Залишається сподіватися, що на цей раз із суддями пощастить більше.