Про те, що «помаранчеві» програли, бо не об’єдналися, розписувати не варто, бо банально. А оперувати політичними «кольорами» в Києві — неправильно, адже всі вже не раз пересвідчувалися: «помаранчеві» в столиці мало чим кращі за нібито своїх антиподів, «синіх», «зелених» та «буро–малинових». Усі працюють фактично за одними й тими самими схемами, всі використовують місто як засіб «наварити» з громадського, тобто спільного, майна власні багатомільйонні капітали.
Дуже шкода, але ще на два роки — до планових виборів 2010–го — Київ віддають на розграбування мародерам.
Перемогли більш нахабні й більш винахідливі мародери. Чого варта лише маса оригінальних технічних проектів (із Катеринчуком та його блоком на вершині) і заходи на кшталт «Фрі фет фест», які, здається, таки понизили явку.
Особливо–то й обирати не було з кого, але прикро, що кияни в такій ситуації примудрилися продемонструвати: у переважній частині вони є маніпульованими і, не побоїмося цього слова, недалекими громадянами. Де й подівся образ демократичної, прогресивної столиці, яка голосувала за демократів, не скоряючись навіть тиску комуністичного ЦК 1990 року. Що маємо тепер? Люди охоче продають свої голоси (фактично — душі) за 200–400 грн. Жінка й чоловік — гарні туфлі. Якщо залучити тещу — то й на DVD–програвач зібрати можна. А подумаєш, якийсь Пилипишин—Литвин там замість трьох відсотків цілих вісім назбирає. Нам не шкода. А продуктові набори від Черновецького, офіційно–корупціонерські сто гривень до будь–яких свят? Вони сьогодні дають вам у зуби по 20 доларів, щоб завтра урвати з ваших же грошей 20 мільйонів. Це ж треба було довести до такого жалюгідного вибору громаду Києва — міста, яке мільйонами виходило на справді помаранчевий Майдан! Відтоді не минуло ще й чотирьох років…
Але, мабуть, найяскравіший показник «недалекості» й «зіпсованості» київського виборця — повторне проходження у Київраду «Громадського активу Києва».
Хто пам’ятає, у 2005 році ця сила почала все обліплювати жовто–помаранчевими плакатами, позиціонуючи себе як продовжувачку активності київського Майдану. Наголос робили на вирішення комунальних проблем. ГАК вважався технічним проектом БЮТ, і фінансував його такий собі наближений тоді до БЮТ напіволігарх Іванов. Однак, пройшовши у Київраду, ГАК просто «кидонув» «нечерновецьку» частину Блоку Тимошенко і приєднався до промерської більшості. Вступив «у долю». Іванов, кажуть, непогано сів на потоки «Київенергохолдингу» і банку «Хрещатик». А «обличчя» ГАКу — молодий блакитноокий метросексуал Олександр Пабат — також отримав із дерибану непоганий зиск. Принаймні розширив своє захоплення дорогими гоночними авто.
І ось нові вибори. ГАК іде на них уже зовсім очевидно як технічний проект Черновецького, широко піарений у комунальних ЗМІ. Бігборди з’являються масово. Коли ми побачили ці гасла вперше, ми реготали. ГАК тупо, як і два роки тому, зробив ставку на протиставлення «громадських активістів» якимось абстрактним крохоборам–політикам. Вдумайтеся в «сенс» і «щирість» цих гасел: «Сміття на вулицях — бо сміття в політиці», «Там, де буяли парки, тепер паркуються іномарки», «Ми припинемо розкрадання Києва. Така воля киян — справжніх господарів Києва!», «Досить плюндрувати Київ, політики!» та ін. Яким боком ті політики причетні до «плюндрування парків», «вирубування садів» тощо? Усим цим активно займалися господарі ГАКу, відбираючи в громади парки, острови й забудовуючи їх новими прибутковими хмародерами. По суті, «Громадський актив» на своїх бігбордах активно «боровся» з результатами власних діянь.
Можна було б сказати, що опоненти цих закінчених циніків просто не змогли донести інформацію про справжнє обличчя ГАКу до виборця. А може, не донесли тому, що й самі такі.
Однак це не звільняє киян од відповідальності за обурливе проводження хоботів–пабатів–черновецьких у Київську міську раду, де вони знову об’єднаються, дерибанитимуть ще не роздерибанені землі, вирубуватимуть парки, хапатимуть комунальне майно.
А кияни — самі винні. Бо дурні.
