Його суперколишня

21.05.2008
Його суперколишня

Тепер Маргарита «сильна»...

Вітчизняні політики довго не балували істеблішмент сімейними скандалами (якщо не брати до уваги Дмитра та Марію Фірташів, але це, радше, виняток). «Регіонал» Василь Горбаль, приміром, зовсім «несмачно» розлучився зі співачкою Галліною, без явних ексцесів та публічних істерик. Депутати й урядовці зі своїми «половинками» виглядають щасливими подружжями в сяйві сліпучої усмішки Каті Осадчої, а правду про їхнє життя знають хіба що кулуари Верховної Ради (та й то не завжди). Однак і в цій царині трапляються «українські прориви». Маргарита і Євген Червоненки розлучалися голосно і яскраво — з ляпанцями взаємного бруду, розмазаного по сторінках нашої дедалі жовтішої преси. Відтак вирішили, як заповідав Тичина, кожен «своє робить»: мсьє Червоненко — дитину (48–річний Євген Альфредович не так давно став татом), мадам Маргарита — громадську організацію «Я — сильна!» — швидку допомогу для покинутих жінок.

 

А «крайнім» вийде Президент?

Попри бабську солідарність мушу визнати: Маргарита Червоненко видала більше компромату на свого чоловіка, ніж навпаки. Так принаймні засвідчує дядечко Google. Цікаво, що в 2005–му вона відповідала на запитання тижневика «Дзеркало тижня» як цілковито щаслива і задоволена життям жінка. Серед іншого була фраза: «Ми з Женею надто довго разом, аби сваритися». Публічність — синонім нещирості, тож іноді доводиться носити усмішку на три розміри більшу, ніж треба, але не показувати, як намуляла вона втомлену фізіономію. Пізніше Маргарита скаже, що якраз із моменту призначення Червоненка міністром транспорту у їхній родині почалися серйозні проблеми: чоловік став надто «зірковим», надто активно зраджував, надто грубіянив і навіть піднімав на дружину руку.

Сам Червоненко не лишився у боргу і повідав пресі, як Маргарита відмовлялася їхати з ним у Запоріжжя (коли він був призначений туди «губернатором»), називаючи це «лохівським засланням», як серед ночі виставила з дому його доньку Олександру (у кожного з Червоненків є доньки від попередніх шлюбів: у Євгена — Олександра, у Маргарити — Вікторія). Тоді Маргарита оголосила Червоненка базікалом, через довгий язик якого всі — «і в Росії, і в Швейцарії знають про наші проблеми». Важка артилерія Маргаритиних звинувачень розстрілювала Євгена Альфредовича майновими і фінансовими звинуваченнями: «Основний капітал — процентів 95 — у Жені в руках. Гроші ним зариті так глибоко, що навіть я не знаю, хто може їх знайти. А з усього майна сім’ї на мене було оформлено до смішного мало: тільки деяка нерухомість. Однак тепер він вирішив, що й цього для мене забагато» (цитати з газети «Факти»).

Водночас «Женя» не надто переймався плітками про те, як жорстоко і підло він учинив із Маргаритою, відібравши у неї концерн «Орлан», яким вона керувала у 2006—2007 роках. У пана Червоненка починався новий етап життя — з коханою жінкою Ніною, яка народила йому сина Альфреда. А відносно «деякої нерухомості», якої «до смішного мало», то йшлося про київську квартиру на Рейтарській та про будинок у Козині: це майно перераховував у коментарях газеті «Сегодня» адвокат Маргарити Анатолій Шемчук. Проте є ще й маєток у Карпатах — предмет розслідування журналіста сайту «Оглядач»Тетяни Чорновіл. Досить заплутана історія із тим маєтком, який, власне, вважається резиденцією Віктора Ющенка, цікавить нас тільки тому, що земельна ділянка, на котрій його побудовано, оформлена на Маргариту Червоненко. Після процесу відчуження майна, який розпочала екс–дружина екс–міністра, «можуть спливти деякі неприємні факти — хто, за які кошти, з якою метою будував дачу Ющенка», пише Чорновіл. Принагідно вона згадує й про те, що Маргариті Червоненко належить «триповерховий білосніжний палац» у Кончі–Заспі. Тобто належав у минулому, бо, як пише газета «Блік» (нею ми завершуємо «прес–огляд»), Апеляційний суд Києва залишив у силі рішення Обухівського районного суду, яким позбавив Маргариту права власності на три земельні ділянки, дім у Кончі–Заспі та квартиру в Ялті.

Королева Марго викликає на бій

Як бачимо, у кожного — власне почуття гумору і уявлення про те, що таке «до смішного мало». Втім зробимо поправку на те, що всього перерахованого майна Маргарита Червоненко наразі вже позбавлена. А десь далеко–далеко, тихими місячними ночами, з лопатою на горбу виходить з дому колишній міністр першого демократичного уряду і відриває глибоко заховані скарби. Трохи «чахнєт над златом» і зариває його знову — аби не побачила Маргарита. Пролетаріям складно зрозуміти такі проблеми «інь» і «янь», незалежно від їхньої (пролетаріїв) статі. А щодо того, чи бив Євген Маргариту та чи називала Маргарита «губернаторське» турне чоловіка «лохівським засланням», — достеменно сказати нічого не можемо. Та й узагалі: не судіть (особливо стосунки між чоловіком і жінкою), та й не судимі будете. Навіть від першого, що крутиться на язиці (про те, що наші герої — одна сатана) варто втриматися, бо й самі не без гріха. А багаті й публічні... Вони теж плачуть.

Тож із точки зору гендерних проблем значно цікавішим є намір Маргарити Червоненко допомогти скривдженим жінкам. Тобто розлученим. (Хоча чому, власне, розлучена жінка апріорі вважається постраждалою стороною — не зовсім ясно). З лютого цього року під патронатом Червоненко функціонує організація «Я — сильна!». Щоправда, «функціонує» — сказано дещо голосно. На майже порожньому сайті організації (www.iamstrong.ua) ніщо не спонукає зробити висновки про конкретні зрушення, які відбулися завдяки «сильним». Деяке пожвавлення хіба що на кнопці «Блог», де покинуті феміни спілкуються з Маргаритою Червоненко (?). Втім три місяці — ще недостатній термін, аби розкрутити проект і стати другою Опрою Уїнфрі, великою національною мамою–благодійницею.

Щоправда, віднедавна Маргарита Червоненко вийшла з «віртуалу»: вона провела перший семінар для розлучених жінок й обіцяла, що такі заходи будуть іще. На семінарі Маргарита повторила тези, вже «вивішені» на її сайті: про пріоритет родини, про зрадництво чоловіків, про жіночу силу — словом, традиційний суповий набір, яким не гребують і російські ведучі шоу «Клуб колишніх дружин». Узагалі, відповідні паралелі напрошувались постійно. Хоча їхня «раша» значно тупіша за нашу Україну: все–таки «лікуватись» від чоловіка, випалюючи напалмом шлюбне ложе, Маргарита Червоненко, слава Богу, не пропонувала. І «мстити», пхаючи портрет благовірного у м’ясорубку, — теж. А якщо вона і її однодумці дійсно візьмуться розв’язувати насущні проблеми самотніх жінок (допомагати юридично та практично, наприклад, з пошуками роботи чи влаштуванням малечі у дитячий садок), «Україна молода» обов’язково про це напише. Обіцяємо.

Якщо ж уся затіяна гра — лише додатковий фактор тиску на людину, що підлягає моральному знищенню, тоді вибачайте. В горі і в радості, в бідності і в багатстві, в хитросплетіннях шлюбного контракту (чи його відсутності) — розбирайтесь, будь ласка, самі і без піару. До речі, вищезгадане шоу «Клуб колишніх дружин», яке спочатку просто зашкалювало тупістю, з часом трохи «виправилося». Жінкам, що зверталися на передачу, вже не лише дарували неліквідні шмотки чи давали закатати в асфальт улюблений годинник чоловіка, а допомагали розв’язати соціальні та правові проблеми. Можливо, це варто взяти на замітку бажаючим запустити в Україні подібний SOS–проект.

Між Еросом і Танатосом

Справді: конкретику в роботі екс–дружини одного з «любих друзів» Президента ми тільки привітаємо. Бо в балаканину на семінарах, в «крикотерапію» у психолога, в жіночі звіряння за чаркою чаю якось не дуже віриться. Тобто не віриться в ефективність першого, другого і третього. Інколи треба визнати, що відсутність поруч із тобою твого єдиного омріяного і випроханого у долі чоловіка нічим компенсовано бути не може. Жодними подругами чи наставницями з їхньою моральною підтримкою.

Старий зануда Фройд чудово сказав: «Життя — це постійне змагання між Еросом і Танатосом (смертю. — Авт.)». Коли Ерос програє, гору бере Танатос. Вважається, що жінка (і тільки жінка, не чоловік!) може «увімкнути» онкологію, коли обирає між двома керунками той, що дарує забуття. «Я не хочу помирати, я хочу не бути», — говорила Цвєтаєва. А бути без любові — чи варто? Кожна з нас вирішує сама. Тобто все в наших, у жіночих, руках. Бодай в цьому Маргарита Червоненко має цілковиту рацію.

  • Голодомори й лихоліття «мами за законом»

    Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>

  • Ноги замість мотора

    30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>

  • За ним сумує місто...

    Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>

  • «Я давно вже став українським націоналістом»

    Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>

  • Не в грошах щастя

    Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>

  • «Ми такі люди — співати вміємо, а балакати не дуже!»

    Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>