Засмага... під радаром

Пункт технічного спостереження чи... вбивчих променів?

Мешканці Бердянської Коси уточнюють: на території прикордонної застави РЛС фактично задіяно не у 2003 році, як це задокументовано, а раніше. Сьогодні, зауважу, достеменно встановлено, що перші роки роботи РЛС (спершу — «Галатурії», тепер — «Наяди–5») таки «покрито туманом». Прозорим було хіба що рішення № 13 сесії Бердянської міськради від 27 березня 2003 року «про надання у постійне користування земельної ділянки (за адресою вулиця Макарова, 193) військовій частині 1491 для розміщення поста технічного спостереження».

Судячи з подальшого перебігу подій, «добро» депутатів на облаштування РЛС було єдиним офіційним дозволом з низки обов’язкових узгоджень. І в ніякі «ворота не лізе» те, що прикордонники проігнорували й основну для таких ситуацій вимогу — одержати для радіотехнічного об’єкта «Наяда–5» санітарний паспорт (для «Галатурії» він був необов’язковим). На будь–який запит мешканців Бердянської Коси, міської влади й журналістів командири в/ч 1491 реагували стандартною фразою: діємо, мовляв, у рамках закону, і жодних підстав для хвилювання! Без коментарів «обходилися» й офіцери Азовсько–Чорномор­ського регіонального управління Державної прикордонної служби України, у підпорядкуванні якого прикордонники Бердянського загону.

Упродовж кількох років, доки РЛС не задіяли на повну потужність, усе було спокійно. Коли ж косяни почали почуватися кепсько, то засумнівалися у безпечності радара. Позаяк прикордонники відмовлялися документально спростувати ці сумніви (на той час санпаспортом для «Наяди–5» у в/ч ще й «не пахло»!), то у грудні 2003 року рада мікрорайону від імені мешканців Коси звернулася з клопотанням до тодішнього нардепа Івана Бастриги. Люди скаржилися на підвищення артеріального тиску і головні болі, незвичні втому і сонливість, на погіршення якості теле– і радіотрансляцій... Тривожний сигнал громади на парламентарія, схоже, подіяли менше, аніж заспокійливе запевнення військовиків. «Усе гаразд!» — рапортували й інші державні мужі. Поміж них — і головний державний санлікар Бердянська Микола Гордієнко: 21 березня 2005 року він завізував протокол досліджень електромагнітного поля біля будинку № 2, який належить Галині Косенко (вулиця Лаптєвих).

Солідарне «гаразд» посадовців усіх рівнів (міська влада де–факто зайняла позицію спостерігача) у косян викликало винятково роздратування, і конфлікт набирав обертів. З кожним не те що роком — місяцем! Скарги, як колективні, так і від голови вуличного комітету Наталії Якимук щодо функціонування неузаконеної і шкідливої для здоров’я РЛС одержували очільники міста й області, СЕС усіх рівнів й академіки НАН, Міноборони й Академія медичних наук, Мінекології і МОЗ, Генпрокурор і навіть Президент України... В усіх клопотаннях основне — провести низку фахових експертиз. І риторичне запитання: невже немає іншого місця для РЛС — лише за 100 метрів від наших житлових будинків і за 150 — від курортної зони, де щороку оздоровлюються сотні тисяч відпочивальників? Виходить на те, що помиляються курортники, вважаючи, ніби вони приймають натуральну, а не «радарну» засмагу!..

«SOS» косян подіяли бодай у тому сенсі, що 24 листопада 2005 року депутати Бердянської міськради скасували своє ж березневе (2003 року) рішення про виділення земельної ділянки під «пункт технічного спостереження», а директор Інституту гігієни та медичної екології АМН України А. М. Сердюк письмово визнав: РЛС може бути джерелом електромагнітного випромінювання, тому працювати без санпаспорта не повинна: «В санітарному паспорті мають бути накреслені санітарно–захисна зона та зона обмеження забудови, відображені інші питання захисту населення від шкідливого впливу електромагнітного поля надвисокої частоти».

«Скаржників» — до суду!

У таборі ж прикордонників нічого не змінилося — хіба–що командування. Більше того: офіцери звинуватили «скаржників» у введенні в оману поважних інстанцій: «на кону», мовляв, не здоров’я людей, а латентне бажання групки браконьєрів позбутися контролю за виходом плавзасобів у море! Коли ж голова вуличного комітету Наталія Якимук від імені косян адресувала досить різку скаргу Генпрокуратурі, Мінохорони здоров’я й Академії медичних наук України, начальник Бердянського прикордонного загону підполковник Микола Замелюк 13 березня 2006 року подав позов до суду. Вважаючи, що «своїми неправомірними діями Якимук Н. В. завдає морального збитку репутації Державної прикордонної служби...». Образився офіцер на людей, які називають заміри випромінювання «виставою». А як інакше оцінити той факт, говорили на суді косяни, що офіцер водить фахівця з дозиметром лише тими місцями, де завше фіксується норма, і не дає заміряти там, де просимо ми? До того ж, як сказала мені Лариса Вареник, показники не завжди заносили до протоколу для скріплення його підписами всіх присутніх, а люди майже ніколи не бачили, що ж показують ті прилади. «Я бачила, — згадує Тетяна Кипакова. — Але стрілка завмирала на нулеві і біля самого радара, і за півкілометра від нього. Навіть не ворухнулася! Що це за прилад такий? І чому військові не дають телеоператорам знімати навіть наші хати, затримують журналістів?».

Члени ради мікрорайону акцентують: скаржаться не люди поважного віку, а далекі від пенсійного — болять голови, «скаче» тиск, інсульти, інфаркти... Завчасно померли Сечіль, Косенко, Бербатов і Корабельникова... Люди певні, що саме РЛС «вбиває» і двох дошкільнят, які живуть за півсотні метрів від «Наяди–5» — у будинку № 7 на вулиці Баранова: імунна система хлопчика і дівчинки, за висновками медиків столиці, останніми роками слабшає... Здоров’ям свого сина Сергія переймається і 50–річний Олександр Морозов, який є гіпертоніком: викликав до себе «швидку», а в Морозова–молодшого також тиск підскочив — 170/100!.. І Володимир Новіков, 55–річний спортсмен, бідкається: «Я — майстер спорту, непитущий. Не було радара — не хворів. Крутяться локатори — якась слабкість «дістає». Страшно і на вулицю вийти». Марина Калужкіна і близько до РЛС не підпускає дітей: чоловік, мовляв, там служив і знає, що це таке...

...Не було у Феміди Бердянська підстав задовольнити позов офіцера.

Шпигуни перевелися? Лови браконьєрів!

Громаду дивує, що прикордонники не пристають на пропозицію перенести радар за межі Бердянська. Полковник Анатолій Радаєв має своє пояснення конфлікту: мовляв, хтось «поклав око» на ласий шматок землі; окрім цього, РЛС контролює вихід у море всіх плавзасобів, тим самим заважаючи браконьєрам грабувати Азов. Принагідно зауважу, що прикордонники за шість років існування загону затримали 220 човнів, вилучили 163,7 кілометра браконьєрських сіток і 258,5 тонни риби... Тодішній міський голова Бердянська Валерій Баранов із цього приводу резонно зауважив: ліпше б вони ловили шпигунів! А вже у червні 2006 року з екрана місцевої телестудії бердянський мер запевняв, що в липні «радарна проблема» вичерпається: прикордонники врешті–решт отримають санітарні паспорти, землю ж надалі орендуватимуть...

У Крим не по сіль — по паспорт...

Професійно вникли в ситуацію лише фахівці Інституту імені О. М. Марзеєва: наданий прикордонниками санітарний паспорт № 3516ЗП вони визнали недійсним, про що й повідомили мерію Бердянська. Іншого висновку не могло бути, позаяк цей важливий документ розробляла не підпорядкова СЕС Міністерства охорони здоров’я України структура, а приватне науково–технічне бюро «Монітор» (Севастополь). «Фахівці»–кримчани «намоніторили», задіявши гігієнічні нормативи, які взагалі не стосуються «Наяди–5». Чого варте лише уточнення науковців Київського Інституту гігієни та медичної екології: радіус зони впливу становить не 139 метрів, узятих «зі стелі» «Монітором», а 264. Отже, ризику піддається ледь не половина косян.

Директор Інституту пан Сердюк дав згоду на проведення експертних робіт на Бердянській Косі, але за умови, що прикордонники матимуть не липовий санітарний паспорт, а з конкретизацією на топографічній карті необхідних зон, узгоджений із відповідними службами і місцевою владою. А головний лікар Центральної СЕС Мінохорони здоров’я України пані Некрасова Л. С., оцінюючи стосунки військової частини з неатестованим «Монітором», повідомила, що Запорізькій обласній СЕС запропоновано повернутися до питання подальшої експлуатації РЛС. На той момент її роботу було призупинено.

Делегація косян передала мені тацю документів, у тому числі — десяток–півтора підтверджень дивної хворобливості досі безпроблемних мешканців Дальньої Коси і курортників. Деякі з цих фактів були озвучені на сесії міськради. Прийнято рішення «здійснити поглиблений медичний огляд» косян у зоні дії РЛС.

У березні біля РЛС десантував начальник Азово–Чорноморського управління Держприкордонслужби генерал–лейтенант І. М. Риньков. Прес–конференції він не скликав, аби не відповідати, для чого було облаштовувати РЛС Бердянського загону саме в курортній зоні. Адже під його контролем — 650 км берегом і ще 230 — морем. У структурі загону не лише Бердянська застава, а й базовані в Генічеську та Приморську, Кирилівці й Приазовському, і не поблизу людських помешкань...

Рем ФЕДОРОВИЧ