Днями довелося побувати на виставці робіт фотохудожника Дмитра Коваленка, які він зробив для журналу «Публічні люди». Що сказати? І роботи в цілому гарні, і журнал із гламурних, мабуть, найкращий. Він діє за принципом: у діжку меду — ложку дьогтю. Ті представники українського істеблішменту, які дуже вміло оспівуються у трьох чвертях журналу, в останній чверті досить жорстко викриваються. Тобто не саме вони конкретно, а в узагальненому вигляді, як клас. Є там і просто відверті сатири, за які й судитися можна. Але для цього треба мати достатньо розуму, щоб утнути, що це сарказм, а не панегірик. Як там у народній пісні: «Ти думаєш, дурню, що я тебе люблю, а я тебе, дурню, словами голублю. Ти думаєш, дурню, що я тебе кличу, а я тобі, дурню, крізь тин дулі тичу...»

У Музеї мистецтв Богдана та Варвари Ханенків уперше в України відкрилася передаукціонна виставка Sotheby’s. Дебют — 23 лоти російських та українських живописців, які входять в сейл аукціону російського мистецтва, що відбудеться 9, 10 та 12 червня в Лондоні. Найдорожчі роботи — «Натюрморт із фруктами» (1912—1913 рр.) Наталі Гончарової (естімейт 2 — 3 млн. $, прогноз — 4—6 млн. у. о.), подарований колись художницею французькому поету й художньому критику Гійому Аполлінеру, та рання робота Марка Шагала «Алла» (1909—1910 рр.) ( початкова ціна — 1,4 — 1,8 млн. $, прогноз — 3–4 млн.).

Зміна місця проживання для будьякої людини починається із двох запитань: «Що я втрачаю?» та «Що буде далі?». Як правило, відповідь на перше з них може трансформуватися у досить пристойний за розмірами літературний твір — минуле виявляється таким насиченим, динамічним, щільно «утрамбованим» подіями, друзями, вчинками, здобутками, перемогами... Відповідь на друге запитання вимальовується... такою собі невизначеною картинкою з майбутнього. Хтось там щось обіцяв, і, якщо зорі на небі утворять більш­менш сприятливу композицію, то це «щось» матиме якесь практичне продовження.

Актор Ігор Афанасьєв до Америки виїхав п’ятнадцять років тому. І тоді на перше запитання міг відповідати довго і щиро. Згадуючи своє навчання у Київському інституті театрального мистецтва імені Карпенка­Карого, ролі д’Артаньяна та Чарлі Чапліна у Київській опереті, Енея в «Енеїді» Театру імені Франка (саме так — Анатолій Хостікоєв тоді саме хворів, і кілька прем’єрних вистав зіграв Афанасьєв), постановку «Конотопської відьми» та «Різдвяної ночі», роботу в театрах Луцька, Вінниці, Києва... І якщо майбутнє для Афанасьєва спершу мало певні обриси знаку запитання, то дуже швидко воно почало наповнюватися цілком позитивною конкретикою: він почав працювати на каналі WMNB, згодом очолив Всеамериканське українське телебачення, доволі успішно спробував себе як продюсер та організатор гастролей, писав романи, п’єси, кіносценарії. І невдовзі про своє теперішнє міг розповідати так само розлого й емоційно, як і про минуле.

Сьогодні в Театрі Франка презентують книгу Віталія Жежери «Скоморох, или Театр Игоря Афанасьева». У ній життя і творчість акторарежисерадраматурга Афанасьєва подане як невід’ємна частина цілого покоління українського театру: серед фігурантів книги — режисери Олексій Кужельний, Віталій Малахів, актори Анатолій Хостікоєв, Ігор Славінський, Валерій Легін, Микола Задніпровський...Усі вони, звісно ж, ще залишають собі перспективу на майбутнє, і незабаром треба буде дописувати нові сторінки як цієї книги, так і літопису українського театру. Тим більше що наприкінці травня Ігор Афанасьєв запрошує нас у Театр імені Франка на прем’єру мюзиклу «Едіт Піаф. Життя в кредит».