Знову чується дзвін мечів... Не вві сні і не в кіно — навколо. Ці люди (а їх — ціла армія!) народилися в ХХ столітті, але живуть у середньовіччі. Для багатьох із них це хобі — історичне фехтування — важливіше за основну роботу. Неспокійною душею й полум’яним серцем вони належать до віку замків, королів і лицарських походів. Днями вони вкотре «оживили історію» в лісі під Києвом.
Справжні синці від «полегшеної» зброї
Основні лицарські турніри проводяться в Україні двічі на рік, на початку травня та в липні, це тренувально–показові виступи клубів історичного фехтування. За словами президента Федерації історичного фехтування м. Києва Юрія Захарчука, лише в столиці нині налічується приблизно 50 таких клубів.
Офіційною мовою такі турніри називаються «історичні рольові ігри ». Тема нинішнього травневого фестивалю — «Гарячий вітер із Півночі», Альбігойські війни у Франції на початку ХІІІ ст. Ігри на полігоні під Києвом, у лісі неподалік Боярки, зібрали представників усіх обласних центрів України, були також гості зі столиць Росії та Білорусі. Усього — близько двох тисяч учасників. Лише від Києва було майже 200 воїнів, 20 команд.
Уявіть собі: намети окремих «країн»–таборів, загони лицарів у повних обладунках, лучники, арбалетники, королі, священики, ченці, менестрелі, дами серця... Костюми — як чоловічі, так і жіночі — історично достовірні, абсолютно реальні: в них живуть і йдуть на бій. У «цивільне» вбираються, лише вирушаючи додому.
Мабуть, найколоритніший вигляд мали шестеро представників харківського клубу «Шанхай», який займається реконструкцією Золотої орди ХІV—ХV століть. А ще — група з Одеси в костюмах Київської Русі Х століття...
Умови — максимально наближені до бойових: приготування їжі на вогні, дощ, який припинився лише в останній день турніру. Переговори між королями різних «держав» щодо правил та сутичок. Та найголовніше — бій у повний контакт. І хоча зброя тренувальна, виготовлена з дотриманням чітких вимог безпеки, та повірте — від удару алюмінієвого меча чи сокири вм’ятини на шоломі залишаються справжнісінькі! Синці — обов’язковий наслідок, та й кров іноді теж юшить. Бувають і переломи, коли тебе скидають з фортечної стіни, а декілька десятків закутих у залізо лицарів (вага обладунків буває по 30—60 кг) ідуть по тобі на штурм, як по містку, форсуючи обов’язковий рів...
«Дзень–дзень» — це звуки ворожих мечів, ударів по щитах, шоломах, панцирах, кольчугах. «Тюк» — стріла ворожого арбалетника ударила по наплічнику. «Бум–бум–бум» — методично випробовує на міцність чиєсь забрало закутий у метал кулак латника. «Гур–гур, тор–рох, тор–рох» — це «працюють» по тобі алебарди та сокири захисників фортеці.
Дотримання вимог щодо безпечності зброї — обов’язкове (за їх невиконання можна заплатити забороною на участь у турнірах упродовж кількох сезонів). Але хто там розбере в гущі бою, якщо звідкись раптом випірне справжня сокира або прилетить стріла з металевим, а не гумовим, наконечником? Тому перевірка відбувається й після ристалища — візуально, за слідами на обладунках. І коли йдеться про «географію» або «архів», то не фото демонструють лицарі, а свої шоломи, на яких — найточніші свіжі дані. Адже в середньому шолома вистачає на один—два сезони...
Хто вони — середньовічні лицарі ХХІ століття?
Знайомимося. Дівчина з арбалетом — Тамара, графиня де Сентович — студентка ІV курсу машинобудівного факультету Харківського політехнічного інституту. За два роки занять історичним фехтуванням має за плечима чимало різних турнірів. У цій справі харків’янку приваблює «все, особливо — запал бойових дій, протистояння «натовп на натовп», прагнення до перемоги. Це — весело і захопливо, і щоразу в цьому є щось нове».
Беатриса Енуар, «в миру» — Юля, студентка другого курсу філфаку Одеського університету. Музикує, дуже любить менестрелівські та бардівські пісні, старі балади. Прибула у складі групи з 50 осіб. Історичним фехтуванням Юля займається півтора року. Окрім «іграшок» (таких, як ця), їздить ще й на фестивалі з точної реконструкції різних історичних подій. На таких зібраннях Юлі найбільше подобається ефект карнавалу. «Ти сам собі обираєш роль, — говорить чарівна одеситка. — А ще мені дуже подобається вбиратися в сукні середньовічних часів, відчувати себе чарівною й таємничою жінкою, жити в цій романтичній атмосфері. Це такий драйв!».
Дмитро працює на одеському телеканалі. Його хобі — ковальство, яке поступово переростає в конкретну постійну роботу, до якої він завжди прагнув (щоб хобі ще й давало заробіток). «Вухаста» дага — точна копія кинджала 1500 року — виготовлена ним власноруч. Ручна робота: лиття та різьблення по металу, руків’я з рогу. У лицарські ігри Діма «грається» приблизно з 1998–го, для нього це — відпочинок. Через травми не займався історичним фехтуванням майже п’ять років, тепер повертається до «нормального бойового життя». Двічі на тиждень у клубі «Тангар» відвідує тренування.
Олег Квашнін, він же Раймонд VІ, граф Тулузький, герцог Бурбонський, він же завідувач складу однієї з одеських фірм — капітан команди «Тангар» та командир локації. «Лицарює» Олег Валентинович майже 13 років. Останній великий захід — минулорічна травнева гра «Кільце пітьми», в якій брали участь близько півтори тисячі осіб. Олег виїжджає на подібні фестивалі й за кордон — у Росію, Білорусь, Польщу, Туреччину. А поштовхом став одеський клуб любителів фантастики. Узагалі, багато хто приходить в історичне фехтування через захоплення книжками Толкієна, автора «Володаря перснів».
Саме Квашнін рік тому запропонував втілити в гру тему Альбігойських воєн. Загалом, для таких заходів існує чимало популярних сюжетів: наприклад, Столітня війна, боротьба шотландців за незалежність, Хрестові походи, протистояння Русі й кочівників або Русі й хрестоносців тощо.
...А ввечері історія ожила знову, цього разу — в пісні. Коли сутінки почали змішуватися в таємничому коктейлі з сивими пасмами туману, для лицарів заграв і заспівав київський фольк–гурт «Рун». І звучала в напоєній пахощами квітучих дерев ночі ірландська, шотландська, галісійська традиційна музика. Назви в інструментів — такі ж романтичні, як і у видів зброї: бузукі, вістл та бойран, а також волинки, сопілки, гітари, скрипки.
Наступного дня лицарі роз’їхалися. Ненадовго — до нових ристалищ.
Радислав КОКОДЗЕЙ
ВІДГУКИ
Сучасні лицарські турніри — не лише задоволення для їх учасників. Скажімо, після ігор під Бояркою на інтернет–форумах трапляється й чимало негативних відгуків. Зокрема, Скай Фокс із Харкова скаржиться на те, що для Альбігойських воєн не виробили чітких правил, що початковий внесок за участь — 50 грн. — і так завеликий для подібного заходу, а організатори першого ж дня розпорядилися зібрати «ще 100 грн. на екологію й 65 грн. — за те, що ми палимо багаття». Крім того в лісі були великі проблеми з питною водою — джерела далеко, а воду в цистернах підвозили рідко й мало.
Детальніше з сучаними лицарями можна познайомитися на сайті www.rolevik.com.ua.