Коаліційна кліка ЦВК

      Минулого тижня ми врешті дочекалися того, що Леонід Кучма подав до Верховної Ради список з 12 осіб, які, на переконання Президента, є достойними того, аби зайняти крісла в Центральній виборчій комісії. Для цього до гаранта довелося апелювати не лише опозиціонерам, а й Парламентській Асамблеї Ради Європи з відповідним пунктом в «українській» резолюції. Кадрових сенсацій, як уже писала «УМ», не трапилося: майбутня ЦВК наскрізь просякнута духом «більшовиків» і комуністів. Вимоги депутатів «Нашої України» про те, що у ЦВК мали б увійти сім кандидатів від більшості і п’ять — від опозиції, Леонід Кучма, звісно, не задовольнив. Немає у президентському списку й Олександра Єльяшкевича, якого рекомендували соціалісти (нині побитий на замовлення з президентського кабінету екс-депутат перебуває у США). Зрештою, Президент давно дав зрозуміти, що не збирається іти на поступки опозиції у питанні затвердження ЦВК: «[Мороз] міг би Мельниченка запропонувати. Як він забув про свого друга?.. У Центрвиборчкомі будуть працювати, повинні працювати не представники політичних партій, а професіонали. Бо, знову ж таки повторюю, я не хочу, щоб Центрвиборчком був парламентом чи окружною комісією», — розповів Леонід Кучма про критерії «кастингу» до ЦВК на одній із минулорічних прес-конференцій. Утім, свого слова Президент не дотримав: більшість осіб, що фігурують у президентському поданні, або входять до політичних партій, або є їхніми протеже.

      Кучма мав подати до парламенту список майбутніх членів ЦВК ще кілька місяців тому, коли закінчились шестирічні повноваження 12 членів «старого» Центрвиборчкому. Те, що Л.Д. не поспішав із поданням, дало підстави підозрювати його у тому, що результат майбутніх президентських виборів формуватиметься не на виборчих дільницях, а в парламенті (таку думку, зокрема, висловлював Олександр Мороз).

      Сам же процес готування пропозицій від Президента проходив нібито у цейтноті — один із фігурантів подання, Сергій Ківалов, навіть не знав, що Кучма збирається «номінувати» його на посаду члена Центрвиборчкому. Принаймні так розповів сам Ківалов інтернет-виданню «Українська правда». У словах нардепа й водночас голови Вищої ради юстиції є вагомі підстави сумніватися: 22 січня, за тиждень до оголошення списку, Ківалов завітав на Банкову до гаранта. Звичайно ж, балакали вони не тільки про судово-правову реформу, як інформувала прес-служба Президента.

      «Цей процес (формування президентського подання. — Авт.) був абсолютно непублічним, — зазначає в інтерв'ю «УМ» секретар Комітету виборців України Олександр Черненко. — До нас доходили різні чутки про можливих членів Центрвиборчкому. Приміром, поширювалась інформація про те, що до ЦВК могли увійти «губернатори» двох областей. Проте це не справдилося. Президент навіть не пояснив, хто ці подані люди і чому ці люди. Незрозуміло, за якими критеріями вони йдуть у ЦВК. Центральна виборча комісія, як і уряд, стала коаліційною». Отже, побажання-обіцянка Леоніда Кучми про те, що у ЦВК мають працювати «не представники політичних партій», не справдилася...

      Аби зрозуміти усю «коаліційність» майбутнього Центрвиборчкому, варто ретельно придивитися до осіб, які у ньому фігурують. Отже, Сергій Ківалов, голова Вищої ради юстиції і лідер Морської партії України. Президент зустрічався з ним, а не кимось іншим, наприкінці січня не випадково: Сергія Ківалова називають головним претендентом на посаду голови ЦВК. «Людина такого рівня навряд чи пішла б у ЦВК на посаду її рядового члена», — зазначає секретар КВУ Олександр Черненко.

      Пан Ківалов — креатура Кучми і влаштовує його на двісті відсотків. Голова ВРЮ, приміром, відомий тим, що після «касетного скандалу» розробив законопроект «Про соціальні і правові гарантії Президенту України, що припинив виконання повноважень». Такий жест, кажуть, надзвичайно припав до смаку Леонідові Кучмі. А нещодавно без п’яти хвилин голова ЦВК ще раз продемонстрував свою палку любов до пана Кучми: Ківалов є президентом тієї самої Одеської юридичної академії, яка у правових обгрунтуваннях, поданих до Конституційного Суду, зменшила президентський досвід Л.Д. на один термін.

      «Про те, що Ківалов очолить ЦВК, свідчить той факт, що він ще перед поданням у ЦВК почав збирати свої старі кадри, — стверджує Олександр Черненко. — Скажімо, Валентина Заплатинська була начальником управління організаційного забезпечення роботи Вищої ради юстиції». Між іншим, зараз ця пані очолює... службу з охорони прав на сорти рослин.

      Зараз Ківалов позафракційний, а в парламенті минулого скликання він входив до фракції СДПУ(о), у нього до цього часу хороші стосунки із Віктором Медведчуком. Проте «квотовиків»-есдеків у президентському поданні і без Ківалова вистачає. Серед них — нинішній народний депутат, член фракції СДПУ(о) Володимир Заплатинський і відповідальний організатор есдеківського виконкому ІгорТолкачов. І якщо останній із цих панів уже мав досвід роботи у сфері виборчого права (на минулих парламентських виборах Толкачов був уповноваженою особою СДПУ(о) в багатомандатному окрузі), то компетентність Заплатинського викликає багато питань: за фахом він інженер.

      «Донецькі» у ЦВК теж відхопили свою квоту. Її представлятиме Валерій Бондік, депутат Донецької обласної ради, за спеціальністю — вчитель історії та юрист-правознавець. «Трудова Україна» та Партія промисловців і підприємців своїм представником, вочевидь, матиме Ігоря Качура, який зараз є суддею Подільського районного суду Києва. Про його партійно-квотову «приналежність» свідчить те, що його батько, Анатолій Качур, є членом «ТУ», а в парламенті минулого скликання був завідувачем секретаріату депутатської фракції «трудовиків».

      Серед осіб, які пропонує Президент, лише двоє представників «старої» ЦВК — секретар Центрвиборчкому Ярослав Давидович і перший помічник голови Центральної виборчої комісії Руслан Князевич. «Князевич заслужено потрапив у цей список, — каже Черненко. — Ми з ним знайомі, це хороший фахівець. Мені сказали, що він представляє квоту «Демократичних ініціатив», тобто харківської групи».

      Є серед списку претендентів іще один цікавий пан: керівник апарату виконавчого органу Київміськради, заступник голови КМДА Броніслав Стичинський. Свого часу він був заступником міністра юстиції (Сюзанни Станік). Робота Стичинського у Мін’юсті запам’яталася скандалом, пов’язаним із продажею арештованого майна за надзвичайно низькими цінами. Тодішній Генпрокурор Михайло Потебенько навіть звертався до Кучми для «вирішення питання про відповідність міністра Станік С. Р. та першого заступника міністра Стичинського Б. С. займаним посадам».

      Інший кандидат на крісло в ЦВК, Михайло Охендовський, працював начальником правового управління Національної телекомпанії, а потім її віце-президентом. Співробітники НТКУ кажуть, що це цілеспрямований і перспективний керівник. Олександр Черненко припускає, що у ЦВК Охендовський працюватиме у сфері роботи із засобами масової інформації.

      Наразі не існує підстав сумніватися у тому, що Верховна Рада може не проголосувати за цей склад ЦВК. Для цього, в ідеалі, вистачило б і кнопок більшості. Проте серед її складу виявились незадоволені: зокрема, група «Народовладдя». Як розповів журналістам її керівник Микола Гапочка, його група повинна була мати свою квоту в Центрвиборчкомі, але її не задовільнили, тож «Народовладдя» може не голосувати за подання про ЦВК. Але проти такої недисциплінованості «більшовиків» «антикризові менеджери» знайшли цікавий метод: залучення голосів ну дуже «опозиційної» фракції КПУ. Для цього комуністам виділяють у багатоповерхівці на бульварі Лесі Українки аж два крісла. «Одного внесли до подання як плату за підтримку політреформи, — іронізує Олександр Черненко, — а другого — як аванс за те, аби фракція Симоненка підтримала подання».

      Носіями «червоних» ідей у ЦВК будуть Юрій Донченко та Броніслав Райковський, народні депутати двох попередніх скликань. Райковський свого часу працював у тимчасовій спеціальній комісії ВР з питань дотримання законодавства під час підготовки і проведення виборів Президента України (її очолював згаданий вище Єльяшкевич), якою був вельми незадоволений Леонід Кучма. А от компетентність товариша Донченка залишає бажати кращого: усе своє додепутатське життя він присвятив машинобудуванню.

      Присутність у новій ЦВК комуністів та представників фракцій, які не мають шансів перемогти на президентських виборах, пояснити доволі легко: незабаром, у 2006-му, парламентські вибори. І, ймовірно, вони будуть пропорційними. А мати близьких знайомих у ЦВК в такі часи ой як потрібно.

      «Але коаліційність не означає професійність, — зазначає в коментарі для «УМ» речник Комітету виборців. — Є вимога, щоб третина складу ЦВК мала юридичну освіту. Цiєї вимоги дотримано, але виборче право — дуже специфічна штука. Якщо нові люди не мають досвіду участі у виборах, їм буде складно реагувати на ці речі». І це дійсно так. Тим більше що свою обізнаність у тонкощах виборчого процесу нові члени ЦВК мають проявити вже через неповний десяток місяців на президентських виборах. А ще в 2002 році нинішній голова ЦВК Михайло Рябець сказав у інтерв’ю «УМ»: «Повірте мені, жодна, навіть найкваліфікованіша людина, за такий короткий час, який залишається до «президентських перегонів», не зможе повністю осягнути всі тонкощі виборчого процесу, які ми пізнавали на власному досвіді». Отже, залишається сподіватися на «старих» Ярослава Давидовича, Руслана Князевича, Марину Ставнійчук, Миколу Рибачука і Юрія Данилевського (в останніх трьох ще не закінчились передбачені законом повноваження) — чи зможуть вони організувати майбутні вибори по-людськи?

      Сам Михайло Рябець, який написав про свій досвід роботи в ЦВК товстелезну книжку, не фігурує у президентському поданні. Хоча Олександр Черненко й називає його чудовим фахівцем і хорошою людиною з бездоганним почуття гумору: «Я не ідеалізую склад колишньої ЦВК, багато було рішень, які викликають запитання, але з формальної точки зору там ні до чого не «прикопаєшся». Основна причина того, що Михайло Михайлович покидає свою роботу, вочевидь, не в політичних ігрищах. Під час святкування шостої річниці Центрвиборчкому Рябець сказав, що його членство у новій ЦВК буде неетичним щодо новообраного її голови. «Але враховуючи мій пенсійний вік, сподіваюся, що в українській державі вистачить посад і для таких, як я», — додав на прощання Михайло Рябець».