Мери, які вагоміші за президентів

Минулих неділі та понеділка відбувся другий тур виборів мера Рима, а завтра відбудуться вибори мера Лондона. Це події далеко не локального значення і за ними у світі стежили і стежать з більшою увагою, ніж за виборами президентів багатьох країн. «Вічне місто» і центр Туманного Альбіону є провідними економічними, культурними та політичними центрами світу. Рим формально є лише однією з італійських общин, але його річний валовий продукт нетто оцінюється в 168,373 млрд. доларів. Для прикладу, річний валовий продукт сусідньої Хорватії становить 51,356 млрд. доларів, тобто майже утричі менше. Для Лондона з передмістями цей показник — 662 млрд. доларів, що майже вдесятеро більше за національний валовий продукт України (він, нагадаю, складає 70 млрд. доларів). Додаткового горіння емоцій виборам додавало те, що найбільші шанси на перемогу в Римі мав фашист, а в Лондоні — комуніст.

Як нацист переміг міністра культури

У другий тур виборів мера італійської столиці потрапили 53–річний лівоцентрист Франческо Рутеллі, який до лютого цього року займав посаду міністра культури в уряді Романо Проді і який вже був мером Рима в 1993—2001 роках, та 50–річний Джанні Алеманно, висуванець правого табору. Виборча платформа Рутеллі була значно поміркованішою, ніж у його суперника, навіть у питаннях ставлення до емігрантів. А ця тема стала центральною з огляду на гучну справу вбивства вихідцем із Румунії у жовтні минулого року дружини морського офіцера, а також два недавні випадки зґвалтувань римлянок єгиптянами та румунами. Алеманно присягався мешканцям столиці депортувати всіх 20 тисяч емігрантів, яких зареєструвала поліція в зв’язку з причетністю до кримінальних дій, та вигнати з Рима всіх циган, а Рутеллі обіцяв запровадити лише превентивні заходи.

Ліві перебували при владі в Римі останні 30 років, а втрата «Вічного міста» стала б тим більш болючою, що вперше за останні 65 років із часу повалення режиму Муссоліні кермо влади у столиці потрапило б до рук фашиста. А таким можна вважати Алеманно, адже він лише у лютому приєднався до виборчого блоку Берлусконі «Народ свободи», а до цього роками був лідером італійського неонацистського «Соціалістичного руху» та італійських фашистів узагалі. Алеманно вступив до неофашистської партії ще в молоді роки. Його неодноразово заарештовувала поліція за напади з використанням «коктейлів Молотова» на лівих, тож провідник неофашистів відсидів вісім місяців у в’язниці. Ще раз був заарештований за напад на поліцію під час візиту до Рима Джорджа Буша–старшого. У середині 90–х його партія проголосила, що реформується з фашистської в праву політичну силу. Але ідеологія та методи «Соціалістичного руху» не зазнали значних змін.

Міністерство внутрішніх справ Італії, яке відповідає за підрахунок голосів, уже за кілька годин після закриття виборчих дільниць повідомило офіційні результати: Джанні Алеманно став новим мером Рима, набравши 53,7 відсотка голосів виборців, а Франческо Рутеллі, маючи перевагу після першого туру, у другому набрав 46,3 відсотка голосів. Так вибори мера головного міста Італії обернулися трагікомічним фарсом: розпочалися з святкування перемоги над фашизмом, а закінчилися його поверненням в новітній формі.

«Божевільний Борис» проти «червоного Кена»

Але лондонці мають обрати собі за мера одну з двох суперексцентричних особистостей: телевізійного коміка чи лівого радикала, який хотів влаштувати в центрі Лондона на Трафальгарській площі велике свято на честь свого кумира Фіделя Кастро.

«Він — блазень! Ніколи не керував нічим більшим, ніж своєю маленькою газеткою, а єдиною його проблемою було, де зібрати журналістів на обід!» — так відгукується діючий мер Лондона Кен Лівінгстон про свого головного суперника Бориса Джонсона. «Він скидається на п’явку, яка присмокталася задницею до керівного стола. Він повинен піти геть!» — парирує Джонсон. Останні опитування громадської думки показують, що обидва кандидати мають приблизно рівну підтримку столичних мешканців: Лівінгстон — 45 відсотків, Джонсон — 44 відсотки. «Один із них — комедія, а інший — трагедія» — коментує Браян Паддік, лондонський поліцейський і гомосексуаліст, який не приховує своєї відмінної сексуальної орієнтації. Він також є кандидатом у мери і йде третім за рівнем підтримки лондонців — приблизно 10 відсотків. Інших семи кандидатів можна не брати до уваги, бо вони разом не набирають і одного відсотка.

Боротьба за крісло мера цього разу є особливо затятою, бо воно вважається більш престижним від будь–якої парламентської посади. Адже місто входить до трійки провідних фінансових центрів світу. Впродовж останніх восьми років британською метрополією правила «трагедія», тобто мер Лівінгстон на прізвисько «червоний Кен», яке отримав за свої ліворадикальні комуністичні погляди. За них його виключили з Лейбористської партії, хоча Кен надалі користується її підтримкою на посаді мера. І недарма, бо навіть опоненти «червоного Кена» визнають його заслуги перед містом.

Кен Лівінгстон щороку виділяє на розбудову і поліпшення підземки півтора мільярди фунтів стерлінгів (15 млрд. гривень). Його заслуга, що Лондон чистіший, має не таке забруднене повітря, як інші мегаполіси світу. Мер запровадив оплати за в’їзд автомобілями до центру міста, а тепер хоче підвищити їх навіть до 25 фунтів стерлінгів (тобто 250 гривень) за автомобіль. Лівінгстон планує запровадити вищу мінімальну зарплату для лондонців у порівнянні з рештою країни, бо Лондон є одним із найдорожчих міст світу.

«Комедія» — це Борис Джонсон, чоловік з копицею білявого волосся, який здобув досконалу освіту в Ітоні й Оксфорді. Короткий час працював консультантом у дорадчій фірмі («Залишив її, бо засинав на презентаціях»), а потому зробив кар’єру в ЗМІ. Спочатку працював у редакціях провідних газет «Таймс» і «Дейлі Телеграф», а пізніше став головним редактором «Спектейтор» — газеті з меншим накладом, яка віддзеркалює думку британських консервативних кіл. Прізвиська «божевільний Борис» та «комедія» пристали до Джонсона з огляду на те, що він є людиною дотепною і залюбки з’являється у різноманітних програмах та телешоу. Джонсон — депутат Палати громад парламенту, а до останнього часу був міністром вищої освіти у тіньовому кабінеті консерваторів. Своїми трьома пріоритетами в разі перемоги на виборах Джонсон називає краще фінансування столичної поліції, зниження міських податків та ретельну підготовку до проведення в Лондоні Олімпійських ігор 2012 року.

Результат виборів матиме значний вплив на британську політику. В разі перемоги Джонсона правляча Лейбористська партія втрачає дуже важливий столичний плацдарм, яким вона користувалася впродовж останніх 25 років. Тому прем’єр–лейборист Гордон Браун, хоча має особисту антипатію до Лівінгстона, всіляко підтримував його під час виборчої кампанії. Борис Джонсон з огляду на свій ексцентризм має багато ворогів навіть серед консерваторів, які губляться в здогадках: який же «жарт» він утне, якщо сяде в мерське крісло. Непередбачуваних жартів «божевільного Бориса» побоюються і представники лондонського Сіті, тобто фінансових кіл, тому через «Файненшнл Таймс» днями висловили підтримку «червоному Кену». Бізнесмени та банкіри вважають, що Джонсон не має досвіду управління великими колективами та організаціями, а перевіреного впродовж восьми років «комуніста» вважають ефективним технократом та майстром реалізації великомасштабних проектів.