При досить прохолодному ставленні авторки цих рядків до давнього унсовського керманича Дмитра Корчинського не процитувати його просто неможливо. На тлі боротьби примітивних слоганів про «сильного», «розумного», «чесного» чи «красивого» мера Корчинський у своєму амплуа пропонує власне гасло: Києву НЕ потрібен мер. Потрібні натомість: Сенат, у якому засідатимуть латифундисти із забудовниками, і плебс, який купуватимуть хлібом та видовищами. У чомусь має рацію і згаданий у колонтитулі статті Михайло Бродський з розмірковуваннями про те, що насправді ніхто з кандидатів на посаду мера не бореться із Черновецьким. Під цими словами можна підписатися хоча б тому, що демократичні сили не зуміли висунути спільного кандидата, а отже, в кращих традиціях загадкової й амбітної слов’янської душі не вбили у собі дріб’язкового царька, який будь–що пнеться до влади.