Гостинна архітектура

Сьогодні в ізраїльському місті Бат–Ям закінчує роботу І Міжнародна бієнале архітектури, яка тривала з 13 по 26 квітня і коштувала муніципалітету 13 мільйони шекелів. Втім мер Бат–Яма Шломі Лохяні ці гроші, вважай, вклав у благоустрій міста — тільки не через районні організації з озеленення, а з художнім підходом — три в одному: мистецтво, краса і практичне покращення умов життя в місті. Аліса Сабанова, піарниця з агентства «Арад Тікшорет», каже, що кілька років тому по вулицях невеликого міста–супутника Тель–Авіва, або як ще його називають «спальний район Тель–Авіва», бігали миші і щурі, краєвид тут був цілком собі депресивний, і популярністю населений пункт не користувався. Новий мер, що прийшов 4 роки тому, спочатку вичистив місто від сміття, заклав клумби і парки, і два роки тому ціни на житло в Бат–Ямі поповзли вгору.

Клаптик землі для цікавої ідеї

Архітектурна бієнале проходить під девізом «Гостинність–2008» і включає 24 проекти в 24 районах міста. В Бат–Ямській архітектурній бієнале взяли участь не тільки ізраїльські зірки Яель Морія–Кляйн, Сігаль Барнір, Тамар Дарель Фосфольд, а й закордонні учасники та студенти художніх вузів, волонтери. Будувати нові будинки, руйнувати старі квартали чи вписувати висотки в існуючий пейзаж — справа довга і затратна, тому архітектори пішли в двори, на парковки, автобусні зупинки і запропонували модерні арт–прийоми, спрямовані на те, щоб подружити людей, які живуть в одному дворі, стоять на одній зупинці чи сидять на одній лавочці. «Місто і життя за стінами дому й офісу ми бачимо зазвичай з вікон автобусів і машин, поспішаючи на роботу чи додому. Але ж саме за вікнами йде життя», — написали в «ідеологічній частині» куратори проекту.

Ось ми заходимо в дворик, в якому земля між двома будинками розділена на рівні квадратики 4х4 метри, а квадратиків така ж кількість, як і квартир. Архітектор Гілад Ронен каже, що хотів надати кожному мешканцю клаптик землі під власну клумбу, де люди можуть посадити улюблені квіти, дерева, кущі, а синьо–червоні вітрячки, що весело крутяться, тільки–но вітер надме щоки, — це дизайнерський прийом. Це ще не все: волонтери проекту обійшли всі квартири, запитали в людей, що вони планують висадити на своєму клаптику, а потім мерія закупила відповідні саджанці, квіти, лійки, садово–городний інвентар, запросили садівників, які допомогли зробити правильну альпійську гірку чи японський садок, клумбу троянд чи розставити рослини в горшках. Хтось хазяйновитий розбив невелику тепличку. Римма з Ташкента, що порається в дворі з двома малюками з лійками — полила ледь не всі 72 клумби, — каже, що сусіди почали виходити в двір, спілкуватися, більше часу проводити на свіжому повітрі.

Не смітити!

У сусідньому дворі — наступний проект. Надвечір’я освітлюють ліхтарі під «домашніми» ротанговими абажурами, а на червоних пластикових стільцях та кріслах цікавого дизайну сидять сусіди — хтось із бутербродами, хтось з ноутбуком, хтось із книжкою. Той, хто ближче до землі, дістає із кошиків пледи (і кошики, і пледи, і столики зі стільцями — муніципальне добро) і сідає просто на траві. На острові з пледів клоун читає малюкам книжки, які одне видавництво подарувало місту в рамках бієнале. Куратор проекту Сігаль Коен — стильна чорнявка з зачіскою «зимова вишня» і стилізованим «оселедцем» та в офісних укорочених брюках а–ля Карлсон — каже «УМ», що завдяки цим проектам у дворах стало значно чистіше: по–перше, який сенс псувати красу, а по–друге, двори стали добре освітлені — вже незручно шпурляти з вікон об’їдки чи папірці. «Якщо люди не будуть псувати об’єкти, ставитимуться до речей бережно і звикнуть спілкуватися в просторі свого двора, ці речі залишаться тут, і мерія всіляко підтримуватиме проекти, — каже Сігаль. — Ми показали, як це може бути в ідеалі, далі вибір тих, хто тут живе».

Домашній затишок навіть на вулиці

Проект «Міська кухня» — це 20–метровий стіл, установлений на «домашньому» килимі і підсвічений «домашньою» люстрою, до нього підведені вода, електрика і щодня впродовж фестивалю кращі ізраїльські кухарі давали там майстер–класи, а потім пригощали городян. Народ за цим столом може спокійно грати в шахи, пити каву чи читати газети, ідея в тому, щоб робити це разом. «Відвідання квартири» — це проект переобладнання автобусної зупинки під інтер’єр житла (всього–на–всього фотошпалери), де можна побувати в гостях чи прийняти гостей, і це в режимі очікування свого транспорту. Ще один проект — переобладнана автостоянка під розважальний майданчик для ролерів, скейтбордистів, велосипедистів, все яскраве і модерне, а коли гасне світло, на величезному екрані починають ганяти сюжети з Yоutube. Один архітектор–дивак придумав будиночки–шпаківні на деревах, але не для птахів, а для дітей. Інший натягнув між будинками гамаки.

Архітектор Анатолій Папілов, який приїхав з Дніпропетровська 17 років тому і веде розмірене життя пенсіонера, теж відгукнувся на професійний заклик. Його проект не дуже живописний і яскравий, він суто прагматичний: обідраний пустельний шматок парку з неестетичною водонапірною баштою він перетворив на зелену луку — квадрати трави на величезній території висадили буквально за тиждень, ще не встигли замалювати графіті та пофарбувати у веселий колір башту, яку згодом ще й ефектно підсвітять, зате шматок тротуару прикрасили клумбами і ...незапланованою металевою решіткою. «Решітки я не пропонував, — каже пан Папілов, — це вони додали від себе, мабуть, щоб дітвора не лазила».

* * *

Між іншим, мене в Ізраїлі найбільше вразили чомусь не Святі місця (туристична метушня там просто якась антихристиянська і жахливі туалети), не 50% розпродаж парфумів перед Песахом, не металошукачі в супермаркетах і не великий будинок–майстерня–галерея Франка Мейслера в старовинному Яфо, а зелені схили скель по обидва боки будь–якої дороги і «черв’ячки» шлангів, з яких капає вода на кожну квітку і кущ. Той фанатизм, з яким євреї кожну смужку не дуже благодатної і щедрої тамтешньої землі обробляють і ублажають. Ми вже відвикли, що на бігбордах у місті можуть бути якісь інші зображення, крім паспортних облич претендентів на міську папаху, і що мерія не дерибанить землю, а звільняє від кам’яних, бетонних брил найменший клаптик і прагне надати йому оригінального вигляду. Шломі Лохяні запровадив у місті також експериментальну освітню програму «Персональна освіта», яка працює не тільки в Бат–Ямі, а й в інших містах країни. Це значить, що учні вчаться в класах, де не більше 17 чоловік, ранок починається з розмови з психологом, який розповідає кожній дитині, що всі вони унікальні, неповторні і мають розвивати свої власні здібності, вчителі–предметники регулярно перевіряють знання. Це створює систему опіки і безпеки для дітей, батьки яких можуть спокійно собі працювати.

Розмір не має значення. І периферія — поняття не географічне. На ці дві сформульовані не мною думки і наштовхнула мене І Міжнародна архітектурна бієнале в Бат–Ямі.