...Так мало бути. Ми завжди кажемо це, щоб заспокоїти себе і виправдати якусь алогічність. А як мало бути насправді — знає тільки Бог. Уже на другому курсі артилерійського командного училища, студіюючи фізику і математику, курсант Нетреба зрозумів: це не його покликання. І навіть зібрався залишити училище, поки не пізно. Рішення сина стало для батьків більш ніж несподіванкою. Два втрачені роки, а потім ще два, в армії, а потім... Якби мама Федора Андріївна знала, що буде потім, — вона дозволила б синові піти з військового училища тоді, коли син сам цього хотів. А так переконали потерпіти. Він терплячий, а ще — люблячий син, і не міг зробити батькам прикрості. Тим паче що в їхній родині було багато військових, зокрема і старший брат Павло. Але ще більше — священиків. Армію і церкву — ці дві малопоєднувані матерії — намагався поєднати в собі молодий гарний хлопець із Поділля, в якого і прадід, і дід, і всі сини діда Андрія (їх у нього було аж 6, а всього дітей мав 13) були священиками...