Малюнок Володимира Солонька.
За останнє століття середня температура на планеті зросла на 0.3 — 0.6оС, а за деякими розрахунками — на 0.8 градуса. Достеменно не відомо, чи зміна клімату є наслідком людської діяльності, чи має суто природні чинники. У науковому середовищі вже багато років точиться дискусія, що є причиною, а що наслідком у збільшенні вмісту двоокису вуглецю та інших «парникових» газів у атмосфері нашої планети. Які ж наслідки має цей процес для економіки України та її екологічного стану?
Одні вчені, а разом із ними й широке коло журналістів і політичних діячів, разом із лауреатом Нобелівської премії миру за 2007 рік, віце-президентом США Альбертом Ґором, діячів багатьох екологічних організацій, зокрема «зелених», вважають, що зростання концентрації вуглекислого газу в атмосфері є наслідком швидкої індустріалізації людства, яке супроводжується спалюванням усе більшої кількості нафти, вугілля і газу, а також розоренням великих площ степів та саван, розвитком зрошувального землеробства, вирубуванням лісів. Інші ж учені переконані: збільшення концентрації двоокису вуглецю в атмосфері нашої планети має космічні чинники. Загальне зростання температури призводить до нагрівання Світового океану.
Гору взяла перша теза — щодо антропогенної причини сучасної трансформації клімату. Інші погляди витіснені на політичний і науковий марґінес, із них кпинять на конференціях, у ЗМІ, в дипломатичних перемовинах, під час акцій антиглобалістів. Під впливом такої суспільної думки було прийнято Кіотський протокол — міжнародну угоду до Рамкової конвенції ООН щодо зміни клімату, яка встановлює обов’язки на зниження емісії «парникових» газів для розвинених країн та країн із перехідною економікою. За протоколом, усі ці держави за період із 2008 по 2012 роки повинні знизити викиди парникових газів на 5 відсотків від рівня викидів 1990 року.
Україна без загальнонаціональної дискусії і кваліфікованих експертиз у 2004-му ратифікувала Кіотський протокол із зобов’язанням не перевищити до 2012 року обсягу викидів, яке вона мала в 1990 році. Але реальні викиди на 2004 р. у результаті економічного колапсу 90-х років становили лише 45 відсотків від обсягів 1990 року. Надлишок українських вуглецевих квот та квот інших «парникових» газів (а це приблизно 1 млрд. 200 млн. тонн) планується продати тим країнам, які не хочуть або не можуть зменшувати свої викиди. Бізнес тут начебто більш ніж вигідний — одна тонна викидів двоокису вуглецю коштує зараз від 3—6 до 15—18 євро. Окрім прямої торгівлі надлишками, існують й інші механізми зменшення емісії двоокису вуглецю, метану, окису азоту, зокрема за рахунок удосконалення процесів викидів або їх попередження.
Для України перспективними вважаються сумісні проекти з розвиненими країнами, коли впровадження за рахунок західного інвестора нових технологій приводить до зменшення або до повної ліквідації «парникових» газів. Квоти, які утворюються таким чином, або переходять до інвестора, або розділяються між сторонами в певних пропорціях. По суті, механізми Кіотського протоколу начебто дозволяють за рахунок «парникових» інвестицій модернізувати енергоємні виробництва, конвертувати зменшення обсягів викидів, які сталися під час економічної кризи в 90-х роках, у розвиток економіки. Саме з метою акумуляції та розподілу інвестицій, отриманих від продажу нашої квоти «парникових» газів, в Україні утворюється спеціальне державне агентство. Іншим наслідком є створення Національної системи моніторингу емісії «парникових» газів, оснащеної сучасним устаткуванням. Одним із проектів державного агентства повинна бути повна утилізація шахтного метану на горезвісній шахті імені Засядька, яка дозволяла б переробляти щорічно 250 млн. кубометрів метану на паливо. Проте до повної реалізації цього проекту ще далеко.
Водночас Кіотський протокол і діяльність з його реалізації не має абсолютної підтримки у світі. Його не підписала країна, яка викидає найбільше «парникових» газів (36 відсотків усіх світових обсягів), — США. Не беруть участі в реалізації цього проекту ще дві країни з досить енергоємними економіками, які до того ж дуже швидко зараз розвиваються — Китай та Індія. Причиною є не лише повна невизначеність у механізмах сучасного потепління клімату, а й у надлишковому «фінансово-екологічному» навантаженні на економіки цих країн, яке закономірно буде знижувати темпи їхнього розвитку.
Фахівці відзначають, що деякі статті Протоколу стосовно України мають дискримінаційний характер. Рішенням шостої конференції сторін, які підписали Кіотський протокол, було відхилено запропонований залік щодо скорочення викидів двоокису вуглецю та інших парникових газів, отриманого за рахунок розвитку атомної енергетики. Для України, де на АЕС виробляється до 60 відсотків усієї електроенергії, це обертається значними втратами. Заборонено також залучати до міжнародної сертифікації і торгівлі квотами скорочення викидів «парникових» газів у період кризи 90-х років, коли в Україні відбулося зменшення емісії цих газів.
Одним із головних джерел емісії вуглекислого газу (див. словничок) є рілля. Зменшення її площі, запровадження зберігаючих систем землеробства, зокрема впровадження поверхневих способів обробітку, збільшують секвестр вуглецю в ґрунті. Економічна криза 90-х років стихійно перевела землеробство України на поверхневі та «нульові» способи обробітку ґрунту. Оранка як найбільш енергомісткий технологічний прийом поступово зникає з української землеробської практики. Але це не враховувалося у визначенні «парникових» квот для України. У 1990 р. на півдні України не оброблялося від 15 до 42 відсотків площ. Очевидно, що за останні 10—15 років із зменшенням інтенсивності землеробства в Україні зменшилися викиди двоокису вуглецю з ґрунту, але ця складова не знайшла відображення в розрахунках українського впливу на глобальну концентрацію «парникових» газів у атмосфері. Нема точних оцінок із цього приводу і в національному кадастрі викидів цих газів.
Треба зазначити, що в країні нема більш-менш точного державного балансу вуглецю, в якому б фігурувала не тільки кількість викидів вуглекислого газу нашими підприємствами, транспортом та ріллею, а і його секвестр карпатськими та поліськими лісами, іншими рослинними покривами у процесі фотосинтезу, розчинення у водоймах. А головне — немає можливих сценаріїв таких секвестрів при майбутніх змінах. Незрозуміла поки що і роль внутрішніх водойм, зокрема дніпровських водосховищ та морів у такому секвестрі, особливо в умовах поступового зростання температур повітря.
Викликає занепокоєння сама процедура глобального моніторингу «парникових» газів, згідно з якою відслідковують усі виробництва, пов’язані зі спалюванням та транспортуванням палива, а також практично всі технологічні процеси в гірничодобувній і хімічній промисловості, чорній та кольоровій металургії, сільському господарстві та в комунальній сфері. Це є, як вважають деякі фахівці, системою глобального контролю і впливу на основні галузі економіки, завуальованою формою промислового шпіонажу.
Є й інші застереження щодо участі України в програмах Кіотського протоколу. Слід мати на увазі, що у 2007 році обсяги промислового виробництва вже досягли рівня 1990 року. Мине ще кілька років — і кількість викидів може сягнути докризового рівня. І що, згортати енергомістке виробництво? Закривати шахти, металургійні комбінати, хімічні заводи? Або вкладати мільярдні екологічні інвестиції в ці галузі? То, може, не треба поспішати з продажем квот?
Хто сказав, що глобальне потепління — це погано? Особливо для України. Теплі зими економлять велику кількість енергоносіїв. Наприклад, згідно з оцінками фахівців «Нафтогазу України», в опалювальному сезоні 2006—2007 років витрати природного газу зменшилися на 5 млрд. м3 у порівнянні з попереднім сезоном. Дослідження та прогнози вказують на поблажливі зміни клімату саме для сільського господарства. Зокрема, зростання кількості опадів у посушливому степу, яке через кілька десятиліть досягне 10—15 відсотків від середньої багаторічної норми, і, навпаки, їхнє зниження приблизно на 5—10 відсотків у перезволоженому Поліссі позитивно впливатиме на урожайність сільськогосподарських культур. Зростання кількості опадів у степовій зоні приведе до подальшого зменшення площ зрошуваних земель, що скоротить не тільки енергомісткість виробництва, а й обсяги викидів у атмосферу двоокису вуглецю з ґрунту.
Зростання тривалості та теплозабезпечення вегетаційного періоду відкриває нові можливості для використання широкого спектру пізньостиглих і, як правило, більш врожайних сортів зернових та технічних культур, з’являються певні перспективи для отримання двох урожаїв за рік. Багато нових сільськогосподарських рослин можна буде вирощувати на півночі країни, а на півдні будуть добре почуватися такі теплолюбні культури, як бавовник.
У нинішньому вигляді Кіотський протокол — це, радше, глобальна ініціатива з питань енергозбереження, яка корисна нам у питанні переформатування енергоємності української економіки. Участь України в ньому є демонстрацією цивілізованості нашої країни, підтримкою міжнародних ініціатив у сфері охорони навколишнього природного середовища, забезпеченням якнайшвидшого вступу країни до СОТ та інших важливих світових організацій, залученням іноземних інвестицій у промисловість та паливно-енергетичний комплекс. Однак така участь повинна мати свої застороги та обмеження, пов’язані з національним інтересом у цій справі, який часто ігнорується.
Емісія вуглекислого газу (від англ. emission — розповсюдження, поширювання) — викид вуглекислого газу.
Секвестр вуглецю (від лат. seqvestro — ставлю зовні, видаляю) — у цьому випадку зменшення вмісту двоокису вуглецю в атмосфері за рахунок його зв’язування рослинністю та (або) ґрунтом.
Поверхневий та «нульовий» обробіток ґрунту — основний обробіток ґрунту без перевертання верхнього шару.
Більш як двадцять років триває екологічна сага про забруднення території на кордоні Молдови (Сороки) й України (Цекинівка, Ямпільський район ) через річку Дністер. І весь цей час — лише перемовини, передмови й постскриптуми. А тим часом зношена труба промислових відходів завдовжки 6,2 км через Дністер продовжує забруднювати басейн річки як на території Вінниччини, так і нижче за течією — в Одеській області. >>
Найчастіше ущерть переповнені сміттєві звалища в Україні гниють десятиліттями через відсутність коштів на їх впорядкування. Але в Люботині, де полігон твердих побутових відходів (ТПВ) скоро дійде до будинків містян, сталася нетипова як для вітчизняних реалій історія. >>
У нашому світі мешкає приблизно 40-45 тисяч видів павуків, а їхня кількість така велика, що кожна людина на відстані п’яти метрів біля себе знайде цю істоту. Науковці вивчають унікальні властивості павутини та, ґрунтуючись на дослідженнях, розробляють надміцні волокна чи біоматеріал, на якому зможуть вирощувати людську шкіру. >>
Перший фестиваль шкільних лісництв відбувся на Черкащині. Участь у ньому взяли десять команд, по одній від кожного лісгоспу. Під час фестивалю школярі, а всі команди прибули у спеціальній формі, придбаній лісництвами, наввипередки демонстрували свою любов та шану до лісу. >>
Пожежі торф’яників були однією з головних тем упродовж тривалого часу для значної частини українців. Благо, забруднене повітря, яке перевищувало навіть у деяких районах столиці норму в 6 разів (зрозуміло, у навколокиївських епіцентрах загорань ситуація була ще гіршою), почало приходити в норму. >>
