Вечір пам’яті видатного земляка, патріарха Київського і всієї України Мстислава, — з нагоди 110–ї річниці від дня народження — відбувся позавчора у Полтавському краєзнавчому музеї. А передувала урочистостям презентація книги відомого дослідника історії української церкви професора Дмитра Степовика «Патріарх Мстислав: життя і архіпастирська діяльність». Автор фундаментального багатосторінкового видання, що є, по суті, першою науковою біографією патріарха Мстислава (Степана Скрипника), розповів про особисті зустрічі зі згаданим сподвижником української справи, наголосив на його особливій та унікальній ролі в українському православ’ї. Йому, вихідцю з полтавського козацького роду, судилося стати своєрідним зв’язковим епох борні за самостійну Україну та незалежну українську церкву. Бо ж «світський» етап свого життя Степан Скрипник присвятив боротьбі зі зброєю та мандатом народного обранця в руках.
Полтавці добре пам’ятають перший після півстолітньої розлуки приїзд видатного земляка до рідного міста 3 травня 1991 року. Відбувався він під «акомпанемент» пасквілів про «недобитого петлюрівського ад’ютанта» у місцевій і всеукраїнській пресі та заборону тодішньої комуністичної влади відправляти службу в церквах. Тож його пастирське слово у переповненій залі філармонії багатьма сприймалося як Боже одкровення.
Прикро, що відтоді батьківська хата патріарха, яка дивом збереглася, перетворилася на ще більшу руїну. Місцеві патріоти–ентузіасти встановили на ній меморіальну дошку і навіть «музейну» табличку, але йдеться винятково про громадську ініціативу. Байдужою наразі залишається полтавська влада і до закликів тієї ж патріотично налаштованої громадськості перейменувати вулицю Карла Лібкнехта, на якій розташований будинок, на вулицю патріарха Мстислава.