Віктор Шемчук: До Генпрокурора є багато запитань

11.04.2008
Віктор Шемчук: До Генпрокурора є багато запитань

З народним депутатом від «НУНС» Віктором Шемчуком спілкуємося в кулуарах Верховної Ради. Ще півроку тому він був прокурором Автономної Республіки Крим, а менше року тому навіть в.о. Генпрокурора, під час відомого травневого протистояння на Різницькій. Що й казати, останніми роками про стабільну роботу Генпрокуратури можна лише згадувати, її очільники або йдуть на лікарняні, коли згущуються хмари, або до суду, або тримаються за крісло, спираючись на міцні плечі бійців «Беркута». Вкотре хитається крісло і під нинішнім керманичем ГПУ Олександром Медведьком. В ексклюзивному інтерв’ю «УМ» пан Шемчук говорить про необхідність нарешті поставити крапку в питанні довіри–недовіри Генпрокурору, прикру залежність органів прокуратури від політичної ситуації та пропонує, як цьому запобігти.

 

Генпрокурор не вічний, але може увійти в історію

— Вікторе Вікторовичу, як ви оцінюєте нещодавнє рішення КС щодо безперервного п’ятирічного терміну повноважень Генпрокурора?

— Як позитивне рішення, яке захищає Генерального прокурора від безглуздого звільнення через політичну доцільність, але не виключає можливості висловлення йому недовіри у парламенті із подальшим звільненням.

— Виходить, що гучні звільнення генпрокурорів ще з часів Кучми були не зов­сім легітимними...

— Смілива заява, але вона не відповідає дійсності. Бо на сьогодні звільнення Генерального прокурора оформляється саме указами Президента. А у випадку висловлення йому недовіри парламентом буде відповідна постанова Ради. Рішення КС ще раз підтвердило, що ця посада не вічна, а строкова.

— Кілька місяців тому проект поста­нови про висловлення недовіри Генпроку­рору Медведьку підписало 187 депутатів, утім профільний комітет ВР, членом якого ви є, відхилив його. Виходить, депутати змінили гнів на милість. Чому?

— Профільний комітет рекомендував відхилити таку постанову, однак це лише пропозиція, визначатися з цього приводу все одно треба в сесійній залі. Бо, згідно з регламентом ВР, ці підписи депутати відкликати не можуть, і голова ВР має внести розгляд цієї постанови до порядку денного. Більше того, законодавством передбачено щорічний звіт Генерального прокурора. До речі, письмовий звіт Генпрокурора уже роздано. Якщо Олександр Іванович зможе переконати депутатів у безпідставності претензій до органів прокуратури, тоді голосів для його відставки не вистачить. Якщо ж недовіру висловлять 226 і більше народних обранців, йому доведеться залишити посаду.

— І коли ж пан Медведько почне переконувати депутатів з парламентської трибуни?

— Рано чи пізно це станеться. Мені невідомо, чому досі на всіх цих інсинуаціях не поставлено крапку. Будь–хто, над ким нависла сокира недовіри, буде озиратися з одного боку на парламент, з іншого — на Банкову, Кабмін, намагатиметься догодити тим чи іншим політичним силам, урядовим структурам. Але хочу нагадати, що за всю історію прокуратури України інститут висловлення недовіри Генеральному прокурору жодного разу не застосовувався. Чи захоче Олександр Іванович...

— Увійти в історію прокуратури?

— (сміється) Чи захоче випробувати цей інститут на собі, я не знаю.

Шкура «невбитого Медведька»

— До речі, за даними «УМ», претензії до керівника ГПУ зростають і на Банковій. Як ви вважаєте, це прискорить розгляд «питання Медведька» під куполом ВР?

— Чуток із цього приводу багато, але якою є ситуація наразі, не знаю. Натомість мені відома нинішня ситуація невизначеності в органах прокуратури. Як вирішить сесійна зала, так і буде. Як людина, що пройшла в парламент із системи органів прокуратури, переконаний лише в одному: хто б сьогодні не очолив Генпрокуратуру, йому потрібно дати можливість спокійно працювати, зняти «дамоклів меч» над ним.

— Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко часто казав, що бачить на посаді Генпрокурора саме вас. Ваші амбіції сягають цієї посади?

— Скажу так: за свої 37 років я пройшов усю прокурорську кар’єру – від слідчого районної прокуратури до виконувача обов’язків Генерального прокурора і знаю, наскільки це нелегка праця. Я ніколи не уповноважував ні Юрія Луценка, ні будь–кого іншого висловлюватися з приводу моїх амбіцій. Зауважу, що єдиною особою в державі, яка в праві запропонувати цю посаду, є Президент. А він такої пропозиції мені не робив. Та й взагалі, такі пропозиції можливі лише за наявності вакансії на цю посаду, а вона сьогодні не вакантна. Тому не варто ділити...

—  ...шкуру «невбитого медведька»...

— (сміється) Ділити нема чого і взагалі недоцільно. Скажу чесно, у мене була з цього приводу розмова і в межах депутатської групи «Народна самооборона», і з Юрієм Віталійовичем, я свою точку зору з цього приводу висловив, попросив не «сватати» мене без мене і не створювати якогось ажіотажу. Свої амбіції, у тому числі прокурорські, я спокійно реалізую через депутатські повноваження.

Донецьке земляцтво фахівців

— Панові Медведьку часто закидають, що він втілює протекціонізм у доборі кадрів, серед його заступників чимало вихідців із Донеччини: Пшонка, Щьоткін, Кузьмін, Кудрявцев.

— Я пропрацював у органах прокуратури 15 років і тому не згоден із твердженням, що головною складовою кадрової політики Генпрокуратури є якесь земляцтво чи кумівство. Переконаний: будь–який Генпрокурор формує під себе колегію ГПУ, але згідно з головним принципом — вона має бути фаховою. Можливо, при формуванні цієї колегії Генеральний прокурор виходив із того, що він особисто знає цих людей, разом із ними працював тощо. Однак усі названі вами прізвища є прізвищами працівників органів прокуратури високого фаху. З кожним я працював, тому знаю це напевно. Вони тривалий час очолюють посади заступників Генерального, однак це не означає, що не припускаються помилок чи не є заанґажованими. Можливо, окремі їхні рішення й були заанґажованими, але я не погоджуюся, що саме земляцтво було основною засадою при формуванні кадрової політики ГПУ.

— А чи легітимною є колегія ГПУ? Адже її персональний склад не був затверджений Верховною Радою. До того ж на Банковій закидають, що прокурори, вперше призначені на посаду, повинні складати присягу, чого також не було зроблено.

— Генеральний прокурор повинен затверджувати склад колегії у парламенті. Мені невідомо, чи було це зроблено у цьому випадку, але я знаю точно, що присяги працівників прокуратури в затвердженому вигляді не існує. У проект нового Закону «Про прокуратуру» я пропоную включити обов’язкове затвердження колегії ГПУ Верховною Радою, невід’ємними додатками до цього закону мають бути дисциплінарний статут і структура органів прокуратури та текст присяги працівників прокуратури. Коли це буде чітко прописано в законі, Рада прийме текст присяги, затвердить структуру ГПУ і кадровий склад її колегії. Призначений Генпрокурор формуватиме свою колегію, яка легітимізується через парламент і працює протягом п’яти років на засадах дорадчого органу Генпрокурора, що не забороняє йому, у випадку незгоди з колегією, проводити власні рішення.

Рапорт прокурора, розшук міністра

— Чи передбачаєте в цьому законопроекті механізми запобігання кадровим конфліктам навколо Різницької?

— Звісно. У проекті пропонуватиму призначення Генпрокурора проводити звичайною більшістю у ВР (226 голосів), а для висловлення йому недовіри ввести норму про конституційну більшість, тобто 300 голосів депутатів, що унеможливить якісь політичні інсинуації. Проектом також передбачена публічна відставка Генпрокурора у випадку втручання в діяльність прокуратури політичних сил і органів влади, яка тягне за собою відставку всієї колегії ГПУ. Тобто Генпрокурор подає рапорт про відставку главі держави, який або публічно його звільняє, висловивши своє бачення поставленої прокурором проблематики, або вирішує питання щодо відповідальності тих осіб, які незаконно втручаються в діяльність прокуратури.

— Втручання органів влади... На пам’ять приходить «Беркут», що штурмує ГПУ у травні 2007 року на чолі з тодішнім керманичем МВС Цушком.

— Діям цього міністра вже дано оцінку —порушено кримінальну справу. Ще одну справу порушено за фактом захоплення приміщення ГПУ, і ще одну щодо дій посадових осіб МВС, які перевищили свої повноваження у цій ситуації. Вважаю, що міністр Цушко вчинив злочин, про що я його попереджав ще тоді, тому за такі дії має бути притягнутий до кримінальної відповідальності.

— Строки досудового слідства подовжено, натомість пан Цушко з–за кордону пише на Різницьку листи, мовляв, лікарі на допит не пускають, приїжджайте до мене самі. Слідчим варто готувати валізи?

— Це абсолютно недоцільно. Як слідчий із досвідом схилявся б до іншого шляху: призупинив би досудове слідство й оголосив би в розшук підозрюваного Цушка. І було б зрозуміло, що слідство зібрало достатньо доказів вини Цушка і чекає його для допиту і виконання необхідних процесуальних дій: або пред’явити йому обвинувачення, або закрити щодо нього кримінальну справу. Але наразі ситуація штучно затягнута і дає привід окремим політикам розглядати суто кримінальний злочин під політичним кутом зору.

Ніколи не стану партійним

— «Народна самооборона», від якої ви пройшли у ВР, разом з ГО «Вперед Україно!» та ХДС планує стати єдиною партією. Ви безпартійний, чи отримаєте в перспективі членський квиток нової партії?

— Я ніколи не був членом жодної партії, а після того, як побачив, що відбувається у парламенті, в українських партіях загалом, напевно вже ніколи і не стану партійним. Звісно, зарікатися не варто, але планів таких у мене немає. Щодо побудови єдиної партії на базі «Самооборони» — це питання партійного будівництва. Якщо буде необхідна моя фахова допомога як юриста, то я готовий підставити плече «Самообороні». Але думаю, що в нас достатньо інших фахівців, які прагнуть будувати партію.

— Як оцінюєте ініціативу Луценка очолити список «НУНС» до Київради?

— Ви знаєте, це право кожного політика, кожного громадянина висувати свою кандидатуру на виборах і бути обраним. Тому і Прем’єр–міністр, і міністр мають право отримати представницький мандат у будь–яку раду. Тут я не бачу жодних проблем.

  • «Термінатор» згадав усе

    Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>

  • Кримінальний талант

    Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>

  • Шанс для невинних

    Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>

  • «Хорте», тримайся!

    Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>