По обидва боки палітурки

Усі троє — Горобчук, Коробчук і Коцарев — лауреати конкурсу «Смолоскипа», завсідники новомодних поетичних слем–турнірів, автори літжурналів та інтернету. Тобто хлопці «з народу», що ніби цілодобово працюють на, умовно кажучи, поетичній фабриці й заміряються стати можливо–майбутнім українським поетичним мейнстрімом.

Як справжні «фабриканти», вони у спільній книжці добросовісно «освоїли» увесь сучасний поетичний інструментарій: тут тобі груба стрімка сучасність і лірична самотність, кохання й відверта бравада, гра–з–словами та гра–в–слова (що складніше); дві третини текстів — верлібри, третина (Коробчукова) — закручена силаботоніка.

Горобчук втілює романтичну складову «Цілодобово!»: твори його гранично відверті («Я застудив Серце» — така назва цієї «третини»). Коробчуку більше подобаються метафоричні ігри («мої легені — це змагання між вдихом і видихом»), у тому числі й на публіцистичних теренах («Російська Педерація»). «Найсоціальніший» з–поміж трьох — Коцарев: аж до стьобу з громадянської лірики (вірш «Феодальна партія України»).

Хлопці — цілком оригінальні поети, але є спільне, що об’єднує їх під однією невипадковою обкладинкою. Мабуть, це — гострота зору. Ну не випадково ж подибуємо у всієї трійці «офтальмологічні» мотиви: «Твої сірі очі гарні денно / мої карі очі гарні вечірньо» (Б.–О. Горобчук); «білі клавіші наших білків / чорні клавіші наших зіниць» (П. Коробчук); «в очах котячих свічка позіхнула» (О. Коцарев)?

Коли ж серйозно, то маємо справді цікаву книгу непересічних творів. Чи буде це видання комерційно успішним на ринку — хтозна (як каже Коцарев, час — «добрий лікар, а може навіть непоганий слідчий»). Але читачі вже мають втіху. Все ж інше — економіка та імідж — по той бік палітурки.

Олександр МАСЛАК