Усі троє — Горобчук, Коробчук і Коцарев — лауреати конкурсу «Смолоскипа», завсідники новомодних поетичних слем–турнірів, автори літжурналів та інтернету. Тобто хлопці «з народу», що ніби цілодобово працюють на, умовно кажучи, поетичній фабриці й заміряються стати можливо–майбутнім українським поетичним мейнстрімом.

Спілкуючись із Володимиром Даниленком, почуватиметесь вушними кліщами на предметному скельці під незворушним поглядом ока в мікроскопі. Хоч скільки ворушіть лапками і хапайте ротом повітря, вимріюючи діалог, однак залишитеся лише піддослідними об’єктами, про які спостерігач уже давно має готові висновки. Оце лише трохи пороздивляється вас, вовтузливих, щоб змалювати згодом, як йому заманеться. І уявлятимуть вас легковірні сучасники й нащадки саме через призму його, Даниленкового, ока.

Обидва, Римарук та Федюк, щойно випустили по першій своїй — по здобутті Премії — книжці. В обидвох збірках виразно панує осінь. І то не ейфорійна «золота пора», а таки суворо–прозоре передзим’я.