Чудотворна ікона Богородиці з Іржавця (їй присвячений вірш Тараса Шевченка).
Мати Ісуса Христа уявляється українцям небесною заступницею і втішницею всіх скривджених і стражденних, милосердною захисницею і рятівницею від бід. Її називають Богородицею й Богоматір’ю, Пресвятою й Пречистою, Царицею Небесною і Найласкавішою Панною. За народними уявленнями, вона перебуває «близько коло Бога і молиться Йому за всіх людей».
Культ Богородиці прижився у Київській державі у Х столітті з прийняттям християнства. Утім на українських теренах проявився самобутньо. Якщо у Візантії Діва Марія виглядала вселенською імператрицею, у Західній Європі Мадонна — символ вічної жіночності, оспіваної в закохано–шанобливому лицарському обожненні, то в Україні вона шанується як Мати всерозуміюча, жаліслива, всепрощаюча й милостива. Невипадково саме в Київській Русі популярність здобув іконописний тип Богородиці з Дитям, що пригортається до неї.
У культі Богоматері збереглося чимало рис прадавньої Великої Богині — прародительки і покровительки всього живого на землі, а також слов’янської Матері–сирої–землі. В українському фольклорі Богоматір найперше є господинею, всьому дає лад і дбає про добробут кожної людини. Жінки звертаються до неї при першій нагоді за підтримкою і порадою: «Пресвятая Богородице! Просим собі в поміч!». Народна молитва «Сон Пресвятої Богородиці» й сьогодні є дієвим і універсальним оберегом від усього лихого. Текст цієї молитви заучували напам’ять, переказували і переписували. Список клали під подушку хворому, зашивали в ладанку рекруту, читали на далеку дорогу й під час грози. В народних замовляннях до Богородиці звертаються із проханням зупинити кров, закрити «зуби і губи» лихим заздрісникам, захистити від наклепу й неправедного суду.
«Як ми були малими, ввечері батьки не пускали нас на вулицю гуляти, поки ми все не поприбираємо, підлоги не позамітаємо. Казали, що Божа Мати вночі ходить по хаті і дивиться, чи скрізь порядок. І гріх непрощенний, як стане ходити по брудній підлозі й ноги собі поколе», — розповідає Марія Андріївна Абрамова з містечка Зіньків на Полтавщині. Жінки зверталися до Богородиці, коли влітку збирали трави: «Святий Оврам на зілля поорав, Мати Божа ходила, своїми слізоньками оросила і Бога попросила, щоб сеє зілля зібрати і людям помагати».
Від народження і до останнього подиху відчуває людина заступництво Богородиці. Колись поліщуки вірили, що Божа Мати з ангелами допомагає бабі–пупорізці приймати дитину, купати й колихати її. На Київщині, в селі Рудня, повитуха зверталася до неї з такою молитвою: «Пресвятая Богородиця, стань мені до помочі! Ішла Богородиця містом із золотим хрестом до роділлі Марії помагати і в помочі ставати».
Богородиця в колядках — ніжна і турботлива. Вона пере пелюшки, колише сина в колисці на яворині. Пречиста поганяє волами, якими хазяйську ниву зорює «сам Господь», допомагає господарю засівати, а жінкам збирати врожай.
А в полі, полі сам Бог ходе,
а Божа Мати їсти носе,
Бога просе:
— Уроди, Боже, жито, пшеницю, всяку пашницю.
Божа Матір підтримує закоханих, сприяє шлюбам. На Введення дівчата зверталися в молитвах до Богородиці, випрошуючи собі гарних женихів: «Свята Матінко! Введи мене в той дім, де я буду віку доживать». Богородиця невидимо присутня на кожному весіллі: вона помагає коровайницям бгати коровай, пекти шишки, благословляє молодих і тримає над ними вінчальний вінець.
Ікони Богородиці народ розподілив за впливом. «Одо бачите, ікона «Божа Мати Троєручниця», — каже 97–річна Євдокія Занько із села Піски Бобровицького району на Чернігівщині. — Вона допомагає тим, хто в дорозі. А Семистрільна Матір Божа — од пристріту, як ото хто позавидує. До ікони Казанської Богородиці моляться жінки, які дітей не мають. А Неопалиму Купину колись держали од пожару. І шо ви думаєте? Горить, палає, а обійдеш із нею тричі навкруги і де не візьмись вітер, да такий сильний, такий сильний і все геть потушить».
Образ Божої Матері позбавляє людей поганих звичок, оберігає житло від лиха і ворогів. Так, «Охтирська» — лікує від лихоманки, «Почаївська» — від кульгання. Ікона «Неупиваєма чаша» зцілює від алкоголізму. На ній зображено Богородицю з піднятими до неба руками і Христа по пояс у чаші. Богородиця сповіщає, що чаша небесної допомоги і милосердя є для кожного, хто страждає від пияцтва й потребує підтримки Пречистої Владичиці.
У народному календарі дні вшанування Діви Марії складають цикл Богородичних свят, які позначають початок і кінець кожного сезону. Богородиці також присвячують другий день Різдва і Пасхи.
Благовіщення — найбільше із богородичних свят, «таке ж велике, як Пасха», адже, згідно з народними віруваннями, саме в ці дні ранком сонце «грає–виграває», а на тому світі не мучать грішників. Це свято знаменує початок весняно–літнього періоду, пробудження землі від зимового сну. «Працювати на нього — гріх, — розповідає Віра Зєльдіч, родом із села Вільне на Чернігівщині. — На Благовіщення Матір Божа з небес розсипає із «благовіщенська коробки» або росу, або дощ чи сніг чи туман. Як ото будуть якісь опади — чекай врожайного року. Якщо цього дня Божа пташка — ластівка — прилетить, то значить хорошо буде. Моя бабуся казала, що добре, як цього дня голуб на подвір’ї сяде да ще й в парі, да ще й туркоче — Бог помилує і біди не буде».
До початку ХХ століття в містах на Благовіщення зазвичай випускали пташок на волю. У селах до цього дня випікали «жайворонків» — печиво у вигляді пташок.
«Це великий празник, ми нічого не робимо. Навіть птиця гнізда не в’є на Благовіщення. А пташок я і зараз печу для онуків, для дітей сусідських», — каже 70–річна Любов Дувєєва з села Маначинівка на Харківщині. На Житомирщині, Волинському Поліссі, на Холмщині й Підляшші благовіщенське печиво випікають у вигляді бузькової лапи «гальопи» або ж борони, плуга, серпа. Побачивши бусла, печенини підкидали вгору, приспівуючи: «Бузько, бузько, на тобі гальопу, а ти мені дай жита копу, на тобі борону, а мені дай жита сторону, на тобі серпа, дай мені жита снопа!».
На Благовіщення хазяїн, прийшовши з церкви, відпускав погуляти всіх домашніх тварин, бджіл, навіть собаку й кота. Частинки благовіщенської проскурки він закопував на чотирьох кутах ниви, щоб дощові хмари її не обходили стороною, але й не зачіпав град. Вважається, що півроку від Здвиження до Благовіщення земля відпочиває й набирається сил, тому її не годиться тривожити: випасати худобу, орати, копати, порати землю, забивати в неї кілки. Якщо ж порушити цю заборону, то влітку не буде дощів. А от на Благовіщення земля–матінка, мовляв, уже готова, аби в неї сіяли. Матір Божа благословляє рослини, і все починає цвісти й рости. Якщо на Благовіщення дівчина, йдучи по воду, знайде квітку первоцвіту, то скоро вийде заміж. На Харківщині дівчата, які хотіли бути привабливими для парубків, рано–вранці наливали в миску холодну воду, кидали туди проліски і вмивалися.
Утім Благовіщення є не лише святом краси, а й днем важким і небезпечним. На Волині цього дня остерігалися ходити в ліс, бо вірили, що нечиста сила буде «водити–блудити» й може завести в болото. У Карпатах вірять, що з яйця, знесеного на Благовіщення, може вилупитися чорт–«осинавець», тому його слід негайно викинути в річку. На Рівненщині — навпаки, такі яйця освячували в церкві й з’їдали, щоб не боятися грому.
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
