Хліб на мінному полі

Нинішнє стрімке зростання цін у селян збіглося з посівною: хоч–не хоч, а починати сільськогосподарський рік потрібно. Все необхідне, аби селянин міг вийти в поле, вже встигло подорожчати. Наприклад, дизельне пальне — із чотирьох гривень до шести. Не відстає в цій гонці газ, енергоресурси, мінеральні добрива. Суттєво подорожчало насіння, засоби захисту рослин. Аби придбати найголовніші засоби для власної праці, селянин змушений залізати в борги. Причому, враховуючи практичну відсутність цільових кредитних програм, ці гроші беруть під грабіжницькі відсотки.

Урядовці щиро обіцяють вжити заходів. Утім вітчизняний хлібороб нині опинився між двох вогнів: з одного боку мізерні дотації, що не дають очікуваної рентабельності. З другого — штучно знижена вартість пшениці на внутрішньому ринку. «На нашому ринку пшениця коштує 160 доларів США за тонну. У Франції ж, наприклад, 430—450. Тож вітчизняний сільгоспвиробник програє тому ж французьському мінімум 160 доларів. А скільки коштує державна підтримка? Сто гривень на гектар посівів. Тобто уряд сьогодні дає сто гривень, а квотами на експорт забирає 160 доларів», — обурюється президент Асоціації фермерів та приватних землевласників Іван Томич.

До першого квітня українські сільгоспвиробники мали подати до органів влади документи на компенсацію посівів озимих. Цьогорічна статистика цих звернень здивувала: із 43 тисяч фермерських господарств близько 32 тисячі від кабмінівської доплати... відмовилися. «Там така процедура!.. Собі дешевше взагалі не зв’язуватися», — кажуть селяни.

Коли людина відмовляєтся від дарованих грошей, це принаймні звучить дивно. Але тільки на перший погляд і для людини, яка не знає рівня оплат і реального механізму надання такої допомоги. Так нещодавно Кабінет Міністрів затвердив розміри дотацій на сільськогосподарську продукцію. Бажаючи врятувати цукроварів від конкуренції після вступу до СОТ, урядові посадовці збільшили дотації на вирощування цукрового буряку до 550 гривень на гектар посівів. Певну лояльність проявили до гороху, гречки і проса. Щоправда, зовсім невелику: раніше було вісімдесят гривень на гектар, віднині буде сто.

Натомість на пшеницю уваги не звернули. І хліб, який у нашій країні є не лише політичною культурою, а й суттєво впливає на рівень інфляції, має всі підстави для подальшого подорожчання. «Аби отримати ці невеликі кошти, потрібно оббивати пороги десятків кабінетів, а потім кланятися ціле літо десяткам комісій і контролюючих органів. Це замилювання очей, така політика повністю дискредитує держдопомогу», — зазначив Іван Томич.

Невеличкий штрих: підтримка агропромислового сектора є другою за величиною статтею в бюджеті Євросоюзу — на цю галузь там щорічно виділяють понад сорок мільярдів євро. Навіть більше — європейські комісари готові суттєво доплачувати виробникам, які працюють за класичною технологією, тобто без використання надміру хімії та не вирощують геомодифікованих продуктів. При цьому така допомога подекуди є збитковою для європейських платників податків.

Український же Кабінет Міністрів проблемами хліборобів не надто переймається. Скасувати квоти і дозволити селянам вийти на міжнародний ринок, тобто дозволити хліборобам виживати самотужки Кабмін Юлії Тимошенко поки що не планує, побоюючись інфляції. Спинити ріст цін за допомогою адміністративних важелів, звичайно, можна. Але, зважаючи на ситуацію на селі, ефект вийде дуже короткочасний. Адже восени сільгоспвиробники все ж спробують компенсувати свої нинішні збитки. І тоді уряд отримає ще один суттєвий інфляційний удар.