«Бургундське» із європейської підворітні

Уже наступного року українські вина можуть цілковито зникнути із наших крамниць: у тому числі елітні, колекційні та визнані на міжнародних виставках. На зміну їм уже готові прийти дешеві західноєвропейські виноматеріали, у тому числі зроблені і з використанням різноманітних консервуючих, так званих «порошкових», технологій. Коштуватимуть такі напої приблизно, як наші. Але цінителю вин залишиться тільки сподіватися, що вони якісні. А численна армія виноградарів, виноробів, науковців, дегустаторів, які десятиліттями напрацьовували свій потенціал, буде змушена або перекваліфіковуватися, або шукати роботу деінде.

Винопровід «Париж—Жмеринка»

Вступаючи до Світової організації торгівлі, наша держава взяла на себе цілий ряд зобов’язань. Одне із них стосується виноробства. Так, українська сторона без зайвих суперечок погодилася знизити ввізне мито на виноградні вина та сусло у п’ять–десять разів! Тобто якщо раніше, аби поставити свою продукцію на український прилавок, західноєвропейський чи будь–який інший дилер мав заплатити два–три євро за один літр, то з першого січня наступного року з нього вимагатимуть усього лише тридцять–сорок євроцентів.

Для покупців це, з одного боку, добре. Адже забажавши здивувати товариство і поставити на стіл пляшку з іноземною етикеткою, ти мусиш нині викласти до державної скарбниці від шістнадцяти до двадцяти чотирьох гривень. Завтра ж цей податок із тебе можуть зняти. Втім існує й зворотний бік медалі. І стосується він насамперед якості.

«Уже нині до нас приходять іноземці і пропонують: беріть, хлопці, наше вино ціною 25 центів за літр. Бутилюйте собі на здоров’я — і можете розповідати, що це продукт українського виноробства. Можна собі тільки уявити, якої якості ця сировина», — розповідає голова асоціації «Виноградарі і винороби Криму» Ігор Балабатько.

Експерти вже порахували, скільки коштуватиме пляшка імпортного вина після того, як закон набере чинності: близько двадцяти гривень. Приблизно стільки або навіть дешевше, ніж нині доводиться платити за вітчизняні марки. Звідси висновок — вітчизняне виноградарство і виноробство не витримає конкуренції і загине.

Точніше кажучи, виноробство, щоправда, доволі своєрідне, існуватиме. «Вже нині великий «винний» бізнес, який звик прораховувати інвестиційну привабливість своїх вкладень, суттєво переорієнтовується. Замість традиційного ланцюжка «догляд за посадковим матеріалом— вирощування винограду — збір врожаю — виробництво готової продукції» вони переходитимуть до значно простішої моделі: «будівництво винних терміналів–розфасовування купленої імпортної рідини у вітчизняну тару».

Що саме буде написано на упаковці, в принципі, не суттєво. Під виглядом українського бренда нам пропонуватимуть алкогольний напій, вироблений у невідомому кутку Альпів, Піренеїв, і який чомусь не знайшов свого покупця ближче до місця дислокації.

Державні гроші знову закопали дуже глибоко

Водночас сто тисяч гектарів українських виноградників, які чудово плодоносять і мають «запас міцності» на десятиліття, виявляться нікому не потрібними — їхнє подальше використання стає економічно недоцільним. Щороку в Україні збирали близько трьохсот тисяч тонн винограду — тепер переробити таку кількість буде неможливо, а отже, всі ці гектари перетворяться у пустку. Як наслідок, з одного боку у кризі опиниться галузь, а країна потрапить у залежність від імпортної сировини. З іншого — очікується стрімке зростання безробіття серед сільського населення південних областей: Одеської, Миколаївської, Херсонської та у Криму. За найскромнішими підрахунками, нині у виноградарстві зайняті один мільйон двісті тисяч працівників. І розв’язувати матеріальні проблеми цих людей буде змушена держава.

За останні роки виноградарські господарства наполегливо розширювали площі — нових виноградників насаджено понад 17 тисяч гектарів. Втім нові ділянки дадуть врожай лише через три–п’ять років, а вже нині щорічні інвестиції на один гектар становлять близько п’яти тисяч доларів. Причому кошти вкладали не лише приватники, а й держава. Лише упродовж минулого року уряд виділив на ці цілі майже 500 мільйонів гривень, ще триста мільйонів — внутрішні інноваційні інвестиції — пішли на технічне переобладнання переробних підприємств, закупівлю сільськогосподарської техніки.

* * *

У Європі «винні війни» нині у самому розпалі. Традиційний винний ринок Старого Світу нині активно захоплюють виробники із Аргентини, Австралії, Чилі, США, які у двадцять разів (!) збільшили свою частку на світовому ринку. То ж уряди західноєвропейських держав перейшли до масованого захисту — передбачили суттєві бюджетні дотації своїм виноробам. Нині вони становлять, у середньому, одне євро на один літр. Лише на перегонку надлишків вина країни ЄС щорічно витрачають 500 мільйонів євро, а дотації на розкорчовування старих і висаджування нових виноградників становлять близько 7,5 тисячі євро на один гектар. До 2014 року Єврокомісія планує виділити своїм виноробам 1,3 мільярда євро, при цьому тільки на рекламу буде витрачено близько ста двадцяти мільйонів.

Неважко здогадатися, куди потече дотаційне європейське вино. Тим паче, що свої кордони для імпортерів вина Україна тримає відчиненими і грає не на свою користь, а де–факто лобіює інтереси зарубіжних імпортерів. Так, лише за останній рік обсяги продажу молдавських вин у нас зросли майже вдвічі, стрімко нарощують свою присутність і їхні грузинські колеги.

...У багатьох країнах місцеві вина вважаються їх візитною карткою. Наприклад, у Скандинавії виноград вирощують у теплицях. Дорого, економічно неефективно, але на стіл можна подавати пляшечку «Мейд ін Швеція». В цей час унікальні українські вина, які удостоєні десятків медалей на найпрестижніших міжнародних виставках, можуть просто зникнути.