1 квітня не стало найстарішого члена Національної Спілки письменників України, хустянина Олександра Сливки. Його творчість стала відомою лише після здобуття незалежності, коли вийшов друком роман «Широке», оповідання та п’єси. До того на ім’я Олександра Сливки було накладено табу. А все через горезвісний «український буржуазний націоналізм».
Народився письменник на Закарпатті ще за часів Австро–Угорщини, 30 липня 1909 року. Закінчив гімназію за Чехословацької республіки. Учителював за Угорщини та СРСР. Писати почав ще в гімназії, вигравши літературний конкурс у крайовому журналі «Наш рідний край». Але найбільшим захопленням Олександра Сливки став театр. Не тільки залюбки грав на сцені, але й сам почав писати п’єси. Його драми мали великий успіх на Закарпатті до війни, виходили окремими книжками, а «Бородате непорозуміння» ставив Мукачівський театр та транслювало Кошицьке радіо.
Здавалося б, молодого письменника чекала успішна літературна кар’єра. Та ба, як це часто буває з українською літературою, — на заваді стала політика. Спочатку — окупація Карпатської України Угорщиною, а далі — совєтський режим. Не допомогли ні заступництво Івана Чендея, для якого Олександр Сливка був колись наставником, ні інших літературних авторитетів. За радянське півстоліття вийшло тільки одне оповідання хустянина, та й то в часи хрущовської відлиги.
В останньому інтерв’ю Олександр Сливка з болем казав про власну нереалізованість: «Якби мені довелося ще раз прожити своє життя, то хотів би його повторити тільки до 1939 року. А далі — не варто».