Учора Києвом ходили люди в чорному. Із хоругвами, іконами та… прокляттями. Це називалося «антинатовська хресна хода». Люди, мобілізовані громадськими об’єднаннями «Православний вибір» та «Русскоє двіженіє», пішки дійти до Бухареста не встигали, тому, рушивши від залізничного вокзалу, вони досягли будівлі Міністерства оборони, а далі — Інституту міжнародних відносин, у якому притулилося кілька кімнат, зданих під офіс Інформаційно–документаційному центру НАТО. Вони дивилися звіддалік на ненависні споруди, де засіли окаянні, і, не виключено, шкодували, що закон жанру — в прес–анонсі обіцялося «молитовне стояння» — не допускає можливості закидати «віровідступників» гарячими кадилами, як гранатами. Вони знали, що ім’я диявола всохло до чотирьох літер і, згідно з останніми інструкціями, читається тепер як «НАТО». Це і коротше, і страшніше за ідентифікаційний код.
У момент, коли згідно з графіком проведення акції «молитовного стояння», треба було відчути певну полегкість, люди повернулися й пішли до «наметового храму». А чому, власне, не до мурованого храму? Очевидно, вони вважали себе на війні — ясна річ, на «війні за віру», тому «наметовий храм», інстальований із розп’ятої на альпенштоках солдатської палатки, допомагав відчути боротьбізм і героїку моменту. Як ці православні зуміли впродовж півгодини сумістити в одній душі прокляття та молитву? Чи це взагалі можливо? Чи це допомагає просвітлитися, просіяти душею? Можливо, правильну відповідь на ці питання змогли б відшукати російські теологи часів Івана Грозного…
Та не молитвою єдиною відганяли натовських нечестивців від православної землі української, святої і многогрішної. Ще була пісня.
Піснею вирішила відлякати НАТО Партія регіонів. Сьогодні ввечері на Майдані, починаючи з 17–ї години, пройде мітинг, на якому виступлять у переліченій послідовності: Віктор Янукович, Василь Горбаль, «Агата Крісті», «Брати Карамазови». «Агата Крісті» не з’ясовуватиме прилюдно, хто з синів порішив Федора Павловича Карамазова. Вона співатиме. І «брати» співатимуть. Ці рок–гурти запрошені для того, щоб забезпечити операції «антиНАТО» масову аудиторію, адже Віктор Федорович, котрий красномовством значно поступається Фіделеві Кастро, за двадцять хвилин спічу може прорідити лави учасників акції до сотні осіб.
Позаяк у репертуарі означених гуртів антинатовських пісень немає, то можна припустити, що замінить її, ну скажімо, «Я на тєбє, как на войнє, а на войнє, как на тєбє». З цієї чудової пісні, виконаної на тлі велетенського банера «Україна — проти НАТО», майстерний кліпмейкер може вхопити вдалий сюжет. Розтиражований на кількох телеканалах, він створить ефект всенародного антинатовського повстання на Майдані. Добротний піар для театру абсурду.